Ніка Січінава: «Це не перший раз, коли я переживаю війну. Я був у Грузії у 2008 році, коли Росія напала на нашу країну»

Форвард «Колоса» Ніка Січінава розказав про напад Росії на Україну.

«У день початку війни я з родиною був у Києві. Я нещодавно отримав травму, тому не міг тренуватися з командою. О 5 ранку мій маленький син прокинувся, і моя дружина встала, щоб заспокоїти його. Потім ми почули вибухи, один за одним. Ми думали, що сталася аварія, але потім прочитали в інтернеті, що почалася війна.

Ми швидко почали збирати свої речі. Я грузин і був у Грузії у 2008 році, коли Росія напала на нашу країну, тому це не перший раз, коли я переживаю війну. Я сказав дружині: «Збираймося швидше». Я під’їхав автомобілем ближче до нашого будинку, завантажив її речами, а потім дочекався декількох своїх одноклубників. Вони іноземці, мають молоді сім’ї. Ми разом виїхали з Києва.

Не за горами міста Житомир та Біла Церква, які бомбардують. Ще одне сусіднє місто, Васильків, три-чотири дні безперервно бомбили. Лише звуки вибухів долітають до нас, освітлюючи вночі небо. Ми поїхали в село на безпечній відстані, і зараз ми спокійні.

По дорозі ми зупинялися в магазинах. З нами є діти, які потребують штучного харчування. У селі працює лише один відкритий магазин: дорослі купують продукти, а батьки запаслися достатньою кількістю сумішей для малюків.

Тут зараз зібралися майже всі гравці «Колоса». Усі хотіли залишитися, але щодня одна-дві людини виїжджали. Тим, хто залишився, нікуди подітися. Якби вони кудись пішли, то тільки туди, де росіяни стріляють і бомблять. Виїхати з країни важко: на трасах є блокпости, скрізь черги. Якщо вам не вдасться дістатися до міста, де можна безпечно переночувати, то після 17.00 виходити на вулицю буде небезпечно, тому що в нас діє комендантська година згідно з воєнним станом. Якщо ви будете виглядати підозріло, вас можуть застрелити. Вони намагаються вичистити з наших міст російських диверсантів, тому нам радять не пересуватися. Ми далеко від кордону і не можемо ризикувати: моя дружина вагітна, у багатьох є маленькі діти. Я все ще тут, і ті, хто зі мною, також залишаться. Сподіваємося, що все заспокоїться і буде добре.

Ми всі тримаємося разом: гравці, наші сім’ї та інші люди, які нас супроводжували. Ми разом сидимо в бункері, разом їмо, разом проводимо важкі моменти. Поки немає проблем з їжею чи водою, ми не повинні скаржитися. Є й інші в гіршому становищі: у Чернігові моїм батькам і свекру постійно погрожують снарядами.

Допомога, яку ми отримуємо, надходить від президента «Колоса» та інших співробітників клубу. Телефонують, дають інформацію, переконують, що ми можемо їсти та пити. Ми намагаємося самі отримувати їжу в магазині, але більшість нашої допомоги надходить від президента клубу. Він нам близький, а ми йому; він хвилюється і нікуди не втік. Ми знаємо, що він з нами», – сказав Січінава.