Новости

Главная новость
Tribuna/Бокс/Новости/Промоутер Опетаї: «Віддаю перевагу тому, щоб ми билися в Австралії проти австралійця»

Промоутер Опетаї: «Віддаю перевагу тому, щоб ми билися в Австралії проти австралійця»

Пишаємося Владиславом Дунаєнком.

На початку червня в Катарі відзначали найкращих спортивних журналістів світу. Гала-вечір Sport Media Awards, який проводить Міжнародна асоціація спортивної преси, розпочали з війни в Україні.

А саме зі слів нашого колеги Владислава Дунаєнка, які вивели на великий екран разом з його фото.

«Я залишив себе тут, де ти копаєш кожного дня, аби вижити, вбиваєш кожного дня, аби вижити, де ти вмираєш, аби жили інші».

Влад працював редактором відділу «Ставки» на Tribuna.com, писав інтерв’ю з Дашею Білодід, Юлією Левченко та Олегом Верняєвим і завжди активно брав участь у наших блогерських конкурсах. Згодом став фахівцем з комунікацій у компанії Parimatch, а з початку повномасштабного вторгнення Росії змінив ноутбук на автомат. Зараз він – молодший сержант, стрілець і бойовий медик взводу з позивним Дунай.

«Постарався зосередитися на війні, як на роботі»

Про історію Влада та агресію РФ зі сцени розповідав Рікардо Романі – італійський журналіст, який висвітлював війни в Іраку, Афганістані та вже в Україні. А також він був ментором Дунаєнка під час навчання для молодих репортерів в AIPS.

«Коли ми навчалися, то він говорив таку фразу: «Адаптуйся або помри». Це стосувалося роботи. А тепер зі сцени він сказав: «Не міг уявити наскільки ці слова всього за кілька місяців стали буквальними та страшними для частини з вас».

На екран вивели два мої фото – одне з навчання в Лозанні, а інше – з війни. Порівняли, що на першому кадрі молодий спортивний журналіст, а на іншому – дорослий солдат, який захищає свою країну.

Далі він говорив слова, з якими я не згоден. Про те, що спорт може об’єднати, примирити навіть воюючі країни, це шлях до діалогу і таке подібне. А завершив свій виступ словами, що ми повинні працювати заради таких, як Влад, який змінив професію на захист своєї країни».

Дунаєнко – не тільки спортивний журналіст. Він – з ультрас «Динамо» і має татуювання з буквою «Д» на серці. Але зараз футбол і спорт відійшли вбік.

«За весь цей час лише кілька разів стежив за спортом. Дивився кілька матчів збірної України. І то не завжди виходило через поганий інтернет.

Поки вирішив нічого не планувати, щоб не розчаровуватися і не жити сподіваннями. Звісно, є якісь більш загальні речі – повернутися до роботи і створити сім’ю, але поки без конкретики. Постарався зосередитися на війні, як на роботі. Намагаюся кожного дня максимально з****тися, щоб заснути якомога швидше», – сміється Влад.

«Передав гравцям прапор – після матчу вони зробили з ним коло пошани»

Війна застала Влада в Іспанії, куди він поїхав працювати на матч збірної України з баскетболу. У перший день агресії РФ наша команда грала проти іспанців у відборі на чемпіонат світу.

«Я прокинувся від будильника на пробіжку. А коли перевірив телефон, то там вже було багато дзвінків і повідомлень, що війна почалася. Спочатку зв’язався з родиною, потім був загальний дзвінок компанії Parimatch, щоб всіх заспокоїти і скоординувати діїї. Також одразу зателефонував президенту AIPS і попросив сприяти розповсюдженню інформації.

Ми думали, що матч скасують, адже всім вже було не до баскетболу. Наприклад, Артем Пустовий з Нової Каховки, яка ледь не з першого дня в окупації. Я сидів у прес-ложі і навіть думав вибігти на паркет з прапором України. Хотів привернути увагу світу, адже цей матч транслювався у багатьох країнах. Але це заборонили робити.

Передав прапор гравцям, які після матчу зробили з ним коло пошани. Вся арена зустріла їх оплесками і підтримкою».

Далі Влад з пригодами добирався додому – в Київ. Вийшов хороший сюжет для роуд-муві.

«Наступного ранку поїхав автобусом з Кордоби, де проходив матч, в Мадрид. Звідти літаком дістався до Будапешта. Потім був потяг до містечка біля кордону з Україною. Йшов пішки до пункту пропуску, де зустрів журналістів з «Voice of America». Вони дивувалися, що всі виїжджають з України, а я повертаюсь.

У цьому місці не можна було пішки пройти кордон, а тільки проїхати. Зловив автобус до Ужгорода, який до цього евакуював студентів з Індії. Провів на Закарпатті один чи два днів в пошуках військової амуніції. Летів в Іспанію з шортами і футболками, а в Україні був кінець лютого – потрібно було щось прикупити. До Хмельницького мене підвіз старий динамівський фанат – там у мене живе бабуся. Переночував у неї і вже потягом дістався до Києва».

З вокзалу Влад поїхав не додому, а відразу до тата, який вже був у військовій частині в Києві.

«Свою валізу залишив вдома в колеги з Parimatch, який підвозив мене. Вперше додому потрапив десь за півтори місяці – просто закинув свої речі і навіть не ночував».

«У нас з батьком була домовленість – якщо щось почнеться, то ми підемо разом»

Це Влад зі своїм батьком. Два покоління сім’ї Дунаєнків захищають зараз Україну від окупантів.  

«У нас з батьком була домовленість – якщо щось почнеться, то ми підемо разом. Але вже ввечері 24 лютого він був у військовій частині. А я до нього приєднався після повернення з Іспанії. Коли російські війська відступили з Київської, Чернігівської та Сумської областей, то у нас було переформування і ми опинилися в різних підрозділах.

Я їздив в Миколаївську область, а зараз мій підрозділ уже частково на Сході. Батька відразу відправили на східний напрямок – кинули під Бахмут, а потім відвели під Констянтинівку, де вони чекають наступних наказів. В їх підрозділі значні втрати – потребують доукомплектування або переукомплектування. Тому ми вже не разом два місяці».

Раніше Влад збирав на авто для підрозділу свого батька. Питаю чи зараз йому потрібна якась допомога.

«Збирати гроші на картку я б не хотів. Мені й так ніяково було, коли друзі організували збір на машину. А загалом зараз ми шукаємо планшети на Android.

Дуже приємно, коли просто підтримують, пишуть берегти себе. Після церемонії в Досі було багато повідомлень від іноземних журналістів. Писали, що весь Катар і Ближній Схід знають про мене. Казав, що не хотів такої популярності.

Президент AIPS Джанні Мерло постійно писав ще з першого дня війни. Коли я збирав на авто для батька, то він кинув тисячу євро від себе. Не хотів би називати імен, але дуже багато наших медійних людей і спортсменів допомагали фінансово і поширювали інформацію».

Влад розповідає про свій побут і рутину на війні. Жартує, що зараз він переживає «День бабака».

«Схуд на 7-8 кг – через велике фізичне навантаження і важку амуніцію. Все разом з автоматом важить від 15 до 20 кг.

До війни не мав ніякої справи з медициною. Ще в Києві мене відправили на заняття з бойової тактичної медицини. І мені там дуже сподобалося. Інструктори навчали нас з великою захопленістю. Зараз я бойовий медик взводу. Але мінус в тому, що на виходи тягаю з собою не тільки свою, а ще й додаткові медичні аптечки», – сміється Дунаєнко, з яким ми ще в лютому бачилися на одному зі спортивних івентів. Я тоді пожартувала, що Влад помітно поправився.

Зараз він на фронті, ми говоримо по телефону про війну і час від часу зв’язок зникає.

«Кожному треба працювати на своєму фронті, зціпивши зуби, і робити все для перемоги»

Насамкінець прошу Влада розповісти про війну його очима і щоб йому хотілося сказати людям в тилу.  

«Коли чуєш: «Треба вже це все закінчувати і домовлятися. Люди вмирають і треба щось робити». Таке відчуття, ніби ми тут награлися у війну і завтра все закінчиться. Ще часто говорять, чому не називають наші втрати. Зрозуміло, що вони великі. Але який сенс про це говорити? Ми все одно не перестанемо боротися, якими б вони не були.

Хочеться попросити відкидати такі думки. Нам потрібно воювати доти, поки ми не досягнемо своєї цілі. Домовлятися там нема з ким. Сподіватися на якесь диво теж не доводиться. Тому кожному треба працювати на своєму фронті, зціпивши зуби, і робити все для перемоги.

Це не означає, що треба забити на себе, і думати лише про війну. Відпочинок має бути, але не виходячи за моральні рамки, коли можна образити людей, яких війна зачепила безпосередньо. Але, коли бачиш якісь вечірки, навіть якщо їх роблять благодійними, то це той випадок, коли якраз не на часі.

Іноді друзі щось питають мене, а я відповідаю, що не військовий. А потім розумію, що вже чотири місяці знаходжуся у цій структурі. Отримав військове знання і в мене є посада.

Звісно, хочеться, щоб все якомога швидше закінчилось. Але, думаю, що війна триватиме мінімум до кінця року. А більш реалістичніше – до весни-літа наступного. Багато залежатиме від важкого озброєння і кваліфікованого резерву».

Напередодні Дунаєнко отримав відзнаку від УАФ до Дня спортивного журналіста.

***

Повага і слава Владу та всім нашим колегам, які зараз на фронті воюють проти окупантів. До зустрічі на стадіонах у вільній і мирній Україні.

«За «Динамо» об’їздив всю Україну». Герой «Азовсталі» Редіс – ультрас та великий шанувальник спорту

«Змогла забезпечити безпеку дітям, але війну від себе не можу забрати». Як українки знайшли роботу в європейських федераціях футболу

Фото: з особистого архіву Владислава Дунаєнка, ФБУ