7 найгірших збірних України з футболу в історії
Команда Реброва-2024 – далеко не перша.
7. Збірна України-2007
Ключові постаті: Олег Блохін (тренер), Андрій Шевченко, Андрій Воронін, Олег Гусєв.
Чому в списку. Відбірний турнір на Євро-2008 нібито дав індульгенцію тренерам та гравцям вже після жеребкування – потрапити у групу, де є Італія та Франція, було майже вироком ще до того, як потім ці команди стали фіналістами ЧС-2006. Але восени 2006-го очікування все ж підвищилися – так, тільки-но програли Італії на ЧС, але ж не де-небудь, а у чвертьфіналі. Та й початок відбору був непоганим – знову ж програли «скуадрі», але взяли своє з шотландцями та грузинами.
Проте 2007-й вилив на команду та її фанів кілька відер холодної води, котрі допомогли згадати, що той же чвертьфінал ЧС був досягнутий із не найскладнішою сіткою. Якщо товариський матч з Ізраїлем на початку року нікого особливо не цікавив й нічию там сприйняли філософськи, то далі були 1 очко у 3 іграх з фаворитами відбору, причому набране в останньому турі, коли шансів на щось хороше вже не було, і нічия з грузинами, і поразки від шотландців та Литви. 4-те місце у відборі – такого з Україною до цього вже давно не було.
Матч, котрий хотілося б забути. Литва – Україна – 2:0. Передостанній тур – й шансів на той момент вже не було. Але ж це не значить, що треба відбувати номер. А саме цим займалася в тому матчі збірна, де нібито на полі була більшість тодішніх зірок на чолі з Шевченко, а за фактом – грали бліді тіні. Савенас забив перед перервою, Данілявічюс – в середині другого тайму, що остаточно оформило сумний статистичний факт: у тому відборі єдиною командою, котру Україна спромоглася обіграти на виїзді, стали Фарери.
Пом’якшувальні обставини. Група дійсно була складною, й це розуміли всі. Так, можна було зіграти трохи вдаліше з нетоповими командами, як це зробили ті ж шотландці, котрі змогли на старті навіть ще й французів перемогти. Але навіть це нічого не гарантувало: зрештою скотти, відірвавшись від нас на 7 очок, все одно втратили шанси вийти далі у той же вечір, коли на матчі в Каунасі трибуни ледь-ледь заповнилися на третину.
6. Збірна України-10/11
Ключові постаті: Юрій Калитвинцев та Олег Блохін (тренери), Андрій Шевченко, Артем Мілевський, Олександр Алієв.
Чому в списку. Тут дуже важливо сказати – мова саме про період роботи Калитвинцева, початок 2010-го із Маркевичем був вельми обнадійливим, команда грала у приємний оку атакувальний футбол. Але після сумної історії зі зміною тренера вся ця приємність стала зникати – простіше кажучи, Калитвинцев, який до того був асистентом, роль головного не потягнув.
Нічия з поляками була врятована на 92-й хвилині, з канадцями теж довелося відігруватися, цього разу вже з 0:2, бразильцям програли без шансів (але коли б ще на полі перетнулися Тіагу Сілва і Дані Алвеш з одного боку та Володимир Польовий і Ігор Худоб’як – з іншого), зі швейцарцями знову лише відігрувалися. У актив за 2010-й Калитвинцев може зарахувати собі лише перемогу над Чилі, де у суперників грав напіврезервний склад.
Коли 2011-й почався із нічиїх проти румунів та шведів, а потім продовжився поразкою від італійців, стало зрозуміло, що на домашньому чемпіонаті Європи тренером буде хтось інший – й так до команди повернувся Блохін. Але й «фартовому» фахівцеві попервах вдавалося мало що. Й більш показовим тут став навіть не крупний програш французам (зрештою й в рахунку вели, й ще на 86-й хвилині було 1:1) чи домашні невдачі зі шведами та Уругваєм, а просто нищівна поразка від чехів.
Матч, котрий хотілося б забути. Чехія – Україна – 4:0. Ті чехи вже не мали складу рівня 2004-го, коли дісталися півфіналу Євро, з зірок старої школи були лише Росіцкі, котрий більше лікувався, ніж грав, та Чех – й обох увечері 6 вересня на полі празької «Летни» не було. Але Петру у той вечір, певно, все одно було б доволі нудно, інтриги було мінімум.
На 12-й хвилини суперник вів 2:0, одразу по перерві вколотив ще 2 м’ячі – й питання було лише у тому, чи захочуть чехи забивати ще, й чи зможуть українці вколотити м’яч престижу. Не захотіли й не змогли відповідно, все за класикою. Це було дуже боляче, враховуючи, що на полі побували й всі представники молодого покоління українських зірок, й стара гвардія, крім Шевченка.
Пом’якшувальні обставини. Все ж варто пам’ятати – й пам’ятаю, як тоді так саме хотілося вірити у це – що мова була про товариські матчі. Команди-господарки турнірів часто не можуть зібратися з думками, тренери теж експериментують, намагаючись зрозуміти, на кого зможуть розраховувати згодом. Й коли вже у листопаді були й 3:3 з німцями, й 2:1 з австрійцями, то оптимізму стало більшати.
5. Збірна України-2024
Ключові постаті: Сергій Ребров (тренер), Артем Довбик, Олександр Зінченко, Ілля Забарний.
Чому в списку. Не хочеться повторювати те, що лише за останні дні висловили колеги про гру та стан цієї команди. Зазначу лише, що не просто так поставив у цьому випадку серед ключових постатей Довбика та Зінченка, потенціалом котрих тренери в останній час користаються не найкращим чином.
Ситуація дуже нагадує той же 2016-й – невдалий Євро (хоч і без такої ганьби), невдалі виступи після нього – й доведеться дуже постаратися, аби 2025-й вийшов більш вдалим за 2017-й.
Матч, котрий хотілося б забути. Румунія – Україна – 3:0. Нас всіх разом опустили на землю – й виявилося, що статус «золотого покоління» сам по собі очки в таблицю не приносить. Втім, зрештою золото має чудову теплопровідність – можливо, причина невдач саме в тому, що тренерському штабу в роботі трохи бракує теплоти та вміння відчувати, як з ким треба поводитися, аби отримати віддачу?
Пом’якшувальні обставини.24.02.2022 – ключова обставина, чому ця команда не в топ-3, і, схоже, вона дійсно критично вплинула на виступи збірної Реброва.
4. Збірна України-02/03
Ключові постаті: Леонід Буряк (тренер), Андрій Шевченко, Андрій Гусін, Андрій Воробей.
Чому в списку. Дивишся на те, що відстали у відборі на Євро-2004 від майбутніх чемпіонів греків і завжди грізних у матчах кваліфікації іспанців – й ніби не так вже й складно самозаспокоїтися. Мовляв, чого ж ще хотіли, коли у суперниках такі команди? Але, по-перше, на той момент відбору греки точно не котувалися вище за українців, а, по-друге, якби ж команда за Буряка невдало грала лише з фаворитами!
Після відставки Лобановського в якийсь момент доволі реальним був варіант із запрошенням Чіро Блажевича, тренера «бронзових» хорватів 1998-го. Але зрештою переміг консерватизм – й шанс вирішили дати Буряку, котрий зробив собі ім’я у «Чорноморці» 90-х. І хай він до того вже давненько не демонстрував чогось позитивного, але дозволити зайти у святая святих українського футболу іноземцю футбольна влада не наважилася.
Але не пішло з самого початку – спочатку програли спарку Японія – Румунія, де так і не зрозуміло було, нащо так вирішили мотатися між країнами. Пара перемог потім у спарингах, але поразка у фіналі товариського кубка від білорусів. Втрачена на 93-й хвилині виїзна перемога над вірменами на старті відбору, невдача у Белфасті. Фактично за перший рік в актив можна занести лише перемогу над тими ж греками 2:0 вдома, коли відкрився талант Вороніна, якому вийти на заміну допомогла лише травма Серебренникова. Ну, й перемогу над тоді ще югославами у спарингу.
Матч, котрий хотілося б забути. Складний вибір, адже на другий рік краще не стало. З матчів при Бурякові перемогли лише латвійців у спарингу та вірменів у грі, котру пошепки потім називали договірною, дуже вже ті 4:3 запам’яталися дитячими помилками захисту суперників. А так – все дуже блідо, за винятком ігор з іспанцями.
У домашній вели в рахунку, але Буряк замінив Шевченка – й потім від поразки врятував гол дебютанта команди Горшкова на тій же 93-й хвилині. Шевченко тоді дійсно був у непростому стані, всі пам’ятають фініш сезону та пенальті у ворота Буффона в фіналі ЛЧ, але забувають, що через травму він зіграв у Серії А лише 18 ігор в основі й довго набирав форму. Проте замінити його у такому матчі – це була Ставка.
Й вона не зіграла, а вже у другому матчі, де потрібна була лише перемога, Шевченко дійсно класно відіграв кінцівку, але не спромігся витягнути хоча б нічию. Поразка від греків та ще одна нульова нічия з норсайрішами призвели до того, що Буряк фактично став «накульгуючою качкою» ще до того другого матчу з іспанцями. Символічно, що Шевченко кричав після голу «Ось так треба грати», нібито звертаючись не до партнерів, а у бік тренерів, котрі так і не змогли використати весь потенціал тієї команди. Три гри – з вірменами та дві з іспанцями – й три кандидати. Й за їх спинами ще стільки ж, але годі, зрештою це не матеріал суто про ті два роки.
Останній матч у 2003-му команда грала вже із Блохіним на чолі.
Пом’якшувальні обставини. Відбувалася зміна поколінь – поступово відходили з перших ролей ті, хто формувався як гравці ще у пізньому СРСР, команда помітно оновлювалася. До того ж почало зникати поняття базового клубу збірної – й до цього треба теж було звикнути й не лише фанам, а й гравцям та тренерам.
3. Збірна України-16/17
Ключові постаті: Михайло Фоменко та Андрій Шевченко (тренери), Тарас Степаненко, Андрій Ярмоленко, Євген Коноплянка.
Чому в списку. Бо був і провал на Євро, і скандали, і невдала кваліфікація на ЧС-2018, про яку чи не публічно казали, що краще б її провалити, аби потім не обирати, їхати чи ні до країни-агресора. І позитиву у всьому цьому знайти – це треба мати дуже потужний прожектор мати.
Й починати розбір з того, чи дійсно було два тренери у команди на цьому відрізку? Вся історія з приходом Шевченка до тренерського штабу Фоменка тоді викликала чимало критики, що хай і зіркового в минулому гравця, але тренера без досвіду, проштовхують на перший план тоді, коли є головний тренер, котрий першим з українців провів команду крізь кваліфікацію на Євро.
Товариські матчі у першій половині року нібито давали надію, що хоча б в атаці не все так погано: 9 голів у 4 переможних матчах, причому обіграли ж, наприклад, Вельс, який потім на Євро у півфінал потрапить. Але вже на Євро почалася непозбувна бентега навпіл із журбою. Й ці заміни із виходом опорного хавбека, коли ти програєш, але треба ж дати йому зіграти ще матч заради того, щоб рекорд протримався потім подовше – як символ безпорадності тренерів та команди. 3 матчі – 3 поразки – 0 голів. Це було дуже слабко, а гравці ніби не до кінця розуміли, кого ж слухати.
Й коли Шевченко вже офіційно став головним, то одразу краще не стало. Як здається зараз, він тоді набив чимало гуль, котрих можна було б уникнути й набити у менш статусному місці роботи. Причому потенціал в команди дійсно був, згадайте хоча б домашню перемогу над турками 2:0. Але водночас існувало й відчуття, що самі гравці не дуже розуміють і тренера, і те, нащо їм грати, якщо все одно у 2018-му потім на змагання вони не зможуть потрапити.
Матч, котрий хотілося б забути. Україна – Мальта – 0:1. Товариський матч, котрий згодом навіть не отримав статус офіційного спарингу, бо в сумі тренери зробили 19 замін, а правилами ФІФА дозволяється максимум по 6 в команди. Але ж від того та поразка в австрійському Граці менш неприємною не стала! Й запам’яталася більше, ніж якісь невдачі в офіційних матчах – суперники з країн-карликів нас до того ще не перемагали.
Склад був цілком серйозним, молодь на кшталт Луніна чи Довбіка зрештою Шевченко залишив у запасі. Таке враження, що бачачи рівень гри команди до перерви (пропустили на 14-й і не створили майже нічого у відповідь), наші вирішили підстрахуватися і прибрати від себе частину потенційної критики, кинувши в бій одразу 11 нових футболістів.
Пом’якшувальні обставини. Можемо казати лише про цю саме невизначеність перспектив команди у разі вдалого відбору на ЧС. Щодо ж Євро та офіційних матчів у кваліфікації – сантименти знайти дуже важко. Ну, хіба що сказати «А от далі вже у відборі до наступного Євро Шевченко все довів». Чи значить це, що треба було викидати у смітник щонайменше перспективи виступу на континентальному турнірі у 2016-му – питання риторичне.
2. Збірна України-94/95
Ключові постаті: Олег Базилевич і Анатолій Коньков (тренери), Сергій Ковалець, Тимерлан Гусейнов, Віктор Леоненко.
Чому в списку. Перший відбірковий турнір команди – й млинець виявився гливким. Насправді до списку тренерів треба було б додавати й дует Павлова з Мунтяном, й Сабо, котрі підхопили збірну після відставки звідти Базилевича, а вже потім головним став Коньков. Але саме Базилевич та Коньков були дійсно ключовими фігурами у тому відборі.
Перший – бо примудрився посваритися з рідним київським «Динамо» напередодні старту у відборі. Тренер хотів посадити на збори футболістів київського клубу, на що ніяк не погоджувалися керманичі «Динамо». У підсумку проти Литви зіграв лише Сергій Ковалець, та й той вийшов на заміну. Від усіх інших тренер відмовився – й зрештою після поразки 0:2 подав у відставку. При цьому з потенційних легіонерів теж доїхав мало хто – із ветеранів ще 80-х лише Олег Протасов, котрий прибув із Японії лише перед самим матчем.
Коньков же намагався якось зібрати команду хоча б на рівень боротьби за третю сходинку, але де там. Не вдалося зачепитися не те що за італійців та хорватів (навіть попри перемогу над останніми в Києві із диво-голом Калитвинцева), а й за тих же литовців, хоча їх у принциповому після такого старту відбору матчі у гостях все ж перемогли. Ще добре, що хоча б словенців на 2 очки змогли випередити – й це попри те, що якраз в особистих зустрічах набрали проти балканців лише 1 очко.
Матч, котрий хотілося б забути. Звісно, та домашня гра з Литвою – поза конкуренцією. Були у збірної більш ганебні й крупні поразки на полі, але тут ганьба полем не обмежилася. Ну, дійсно – як так?
Пом’якшувальні обставини. Було погано тоді не лише із відповідністю амбіцій та реальності, а й з грошима – у тоді ще ФФУ просто не могла знайти кошти, аби ті ж легіонери приїжджали завчасно. Буквально вчилися на власних помилках – й згодом хоча б чомусь та й навчилися.
1. Збірна України-00/01
Ключові постаті: Валерій Лобановський (тренер), Андрій Шевченко, Олександр Головко, Андрій Воробей.
Чому в списку. Й одразу – чому на першому місці? Тому що то був фактично єдиний відбір, коли у нас в суперниках не було жодного звичного гранда, був склад, де основа була суперзіграна й тільки-но тричі поспіль грала в весняній частині Ліги чемпіонів, був Шевченко, котрий вже встиг двічі потрапити у топ-3 «Золотого м’яча» – і все це не допомогло посісти перше місце. Та й друге потім ледве видряпали з рук білорусів, у котрих після матчу тренер Малофєєв звинуватив лідерів команди Хацкевича та Белькевича, що ті не викладалися проти країни, де грають.
Очікування були неймовірні, а гасло «Наша мета – 2002» пам’ятається й багато років потому кожному вболівальнику, хто тоді слідкував за збірною. Лобановський ще на початку 2000-го почав роботу із того, що вирішив переглянути майже всіх, хто вмів триматися на ногах – водночас ще й селекцію для «Динамо» провів. У весняних спарингах виграли на виїзді у болгар, очікувано програли англійцям – й вийшли на матч з поляками із надзвичайною впевненістю в собі. Коли там ці поляки грали востаннє на топтурнірі… А потім – 1:3, й списати все на помилки голкіпера Кернозенка було дуже складно, команда просто провалила гру в центрі поля. Виграли на виїзді у вірменів та норвежців – й знову заспокоїлися, мовляв, доженемо ми тих ляхів.
А у 2001-му була серія з 7 ігор без перемог. Три спаринги, де була нульовка з грузинами та поразки від Кіпра й Румунії, а потім – 4 нічиї у відборі. Білорусь, Вельс, Норвегія та знову Вельс – жодна з цих команд не виглядала фаворитом. І з кожною не грали, а мучилися. Десь не щастило, валлійці у Києві забили гол після удару Пембриджа чи не з 40 метрів та помилки Шовковського, але команда в цілому була дуже вже пасивною. У плейоф зрештою витягнули себе ж за волосся, перемігши білорусів та здобувши нічию на виїзді з поляками, проте далі була катастрофа – матчі з німцями.
Матч, котрий хотілося б забути. Звісно, мова тут не про перший матч – там були цілком оптимістичні 1:1, коли мали та могли забивати більше, вели в рахунку, а німці не видавалися суперсерйозним суперником. Так, непростим, зі зрозумілими плюсами, але й зрозумілими мінусами.
І от перед другим матчем Лобановський сам вирішив допомогти супернику, поставивши в основу не Гусіна, котрий міг би допомогти не лише в центрі поля, а й при стандартах біля власних воріт, а майбутнього рекордсмена збірної за матчами. І потім на пресконференції із підсумками роботи в команді заявив, що він же не міг образити тодішнього гравця «Шахтаря».
На 15-й хвилині німці вели 3:0. В підсумку все закінчилося 4:1, а тижневик «Футбол» вийшов із заголовком «Вынос тела».
Лобановському той похід у збірну й справді суттєво вкоротив віку – і це ще одна причина обрати ту команду найгіршою.
Пом’якшувальні обставини. Іноді просто все йде шкереберть, й найкращі гравець, покоління та тренер в історії країни, потрапивши у відверто слабку групу, не можуть досягнути бажаного результату.
Фото: УАФ; Оксана Васільєва; Євген Кравс; архів Юрія Мартинова; zbirna.com.
Другие посты блога
