Особистості українського футболу. Мамед Ісаєв

Друзі, я вчергове дякую, що читаєте мої пости! Також, буду дуже вдяним, якщо підпишетесь на "Історію українського футболу" в інстаграмі. Буде цікаво!

З першого чемпіонату України в нижчих лігах грав клуб “Фрунзенець” із села Фрунзе, що в Криму. Команда була створена в 1989 році та виступала в першості Криму серед міських поселень, ставши її чемпіоном. У сезоні 1991/92 команда взяла участь у чемпіонаті України серед КФК. Однак після розпаду СРСР кримчани потрапили до Перехідної ліги. У сезоні 1992/93 команда посіла 7 місце, а в наступному – 2, що дозволило їй підвищитися в класі.

Після виходу до Другої ліги команда змінила місце дислокації, переїхавши до Сак, а після першого кола змінила назву на “Динамо”. Кримчани ставили перед собою амбітні цілі – вихід до Першої ліги.

Усі ці події в невеликому кримському місті стали можливими завдяки Мамеду Ісаєву. Саме він створив “Фрунзенець” у 1989 році та став президентом клубу.

Мамед Ісаєв народився в селищі Молтовар, Фрунзенської області, в родині депортованих чеченців. Він був сьомою дитиною з восьми (три брати та чотири сестри). На початку 1960-х років сім'я повернулася на історичну батьківщину та оселилася в селищі Бачи-Юрт, Чечня. У шестирічному віці, після втрати батьків, Мамед потрапив до дитячого будинку в станиці Ассіновська, де виховувався до 12 років. Потім вступив до спортивного інтернату в Грозному, який був базою для резервів ФК «Терек».

Після закінчення спортінтернату в 1975 році Ісаєв розпочав професійну футбольну кар'єру в клубі «Хімік» (Гродно). У 1977 році перейшов до грозненського «Терека». У 1978 році переїхав до Севастополя, де грав за місцевий клуб «Атлантика» і там одружився. Пізніше виступав за «Локомотив» (Вінниця) та «Колос» (Павлоград).

У 1979 році Ісаєв вступив до Сімферопольського державного університету на факультет фізичної культури та спорту, де грав за збірну університету. Також повернувся до севастопольської “Атлантики”. У 1980 році знову став гравцем павлоградського “Колоса”.

У 1983 році після закінчення університету був направлений за розподілом до Фрунзенської середньої школи, де працював учителем фізкультури з 1983 по 1987 рік. Також почав тренувати дитячу футбольну команду та виступати за місцевий «Фрунзенець» у першості області «Колос» серед сільських поселень, де команда стала переможцем у 1988 році.

На основі цієї команди й був створений ФК “Фрунзенець”. Команда існувала, поступово розвивалася, ставила амбітні цілі, як зазначалося вище. Але, на жаль, досягти своєї мети Ісаєву не вдалося.

У 1990-х роках у Криму діяло кілька великих ОЗУ, серед яких були “Башмаки”. Саме це угруповання багато років контролювало сімферопольську “Таврію”. Сакське “Динамо” з початку 1990-х безкоштовно віддавало своїх найкращих гравців “Таврії”, але в середині десятиліття ситуація змінилася.

Для розвитку потрібні були гроші. Мамед Ісаєв, який прагнув розвивати свій клуб, більше не хотів віддавати гравців безкоштовно. Він звертався до керівництва “Таврії”: “Я буду виховувати для вас молодих гравців, тільки надайте хоча б якусь фінансову підтримку “Динамо”. Нам також потрібен розвиток, треба підтримувати базу в належному стані”. Але керівники “Таврії” не захотіли платити й почали погрожувати Мамеду Газалійовичу.

Дружина Ісаєва згадувала:

“Одного разу він приїхав додому і сказав: «Людо, бережи себе і дітей». У той фатальний день, 4 серпня, чоловік пішов на роботу о восьмій ранку. А мене ніби щось підштовхнуло до вікна. Дивлюся: біля будинку стоїть легковик, у якому сидять невідомі молоді чоловіки (я запам’ятала номер машини й повідомила потім слідчому). Вискочила на вулицю, а сусіди кажуть, що Мамеда затягли в цю машину і кудись відвезли…

Як згодом встановило слідство, Ісаєва силоміць посадили в автомобіль і вивезли до лісосмуги за сім кілометрів від селища Фрунзе Сакського району. Там семеро людей почали його жорстоко бити – били, доки він не прикинувся мертвим. Але бандити на цьому не зупинилися – вони переїхали жертву автомобілем. Сліди протекторів шин були знайдені на футболці Ісаєва. Потім убивці прикрили його гілками й поїхали.

Якимось дивом Мамед залишився живим і зміг доповзти до траси. Він зупинив машину, водій якої відвіз його до лікарні. На жаль, травми виявилися несумісними з життям. Усі ці подробиці я повідомила слідчому на диктофон прямо в лікарні, куди привезли чоловіка. Але невдовзі запис… зник.

Ніхто тоді й не збирався розслідувати цей злочин, скільки я не боролася. Якби запис залишився, не довелося б стільки років доводити, що мого чоловіка вбили навмисно. Адже через годину після того, як його привезли до лікарні, він помер. Лікар, який оперував Мамеда, сказав: «Я не Господь Бог». Розтин показав, що всі внутрішні органи були буквально роздроблені”.

У 2011 році у справі про вбивство Мамеда Ісаєва обвинуваченими проходили генеральний директор «Таврії» Рувім Аронов і ще один «башмаковець» — Адріан Рак. У грудні 2011 року Київський районний суд Сімферополя визнав Аронова і Рака невинними (цей вирок залишив у силі й Верховний суд Криму). Однак 21 травня 2013 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасував рішення нижчих судів, визнавши, що доказам прокуратури не було надано належної оцінки, і направив справу на новий судовий розгляд (інтерв’ю дружини Ісаєва газеті “Факти”. Повне інтерв’ю з подробицями розслідування справи можна почитати тут).

Без Ісаєва сакське “Динамо” проіснувало до 1997 року, після чого припинило існування.

Ось така сумна історія про людину, яка намагалася побудувати конкурентоспроможний клуб, але опинилася не в тому місці й не в той час.