«Карпати» вже помирали і відроджувалися. Як це було
Другий день народження клубу.
Розповідаємо про другий день народження клубу.
В історії львівських «Карпат» вже був непростий період, коли команда припиняла своє існування. Все почалося у чемпіонаті 1981 року. Тоді леви виступали у першій лізі і за підсумками сезону стали лише 11-ми. Ще до його завершення ширилися чутки про можливе об’єднання «Карпат» з друголіговим СКА. Логіка авторів цього рішення така – місто отримає одну, але сильну і конкурентну команду.
Лобановський назвав ліквідацію «Карпат» катастрофою, міліція забороняла зелені кольори на стадіоні, антирекорд відвідуваності – 54 глядача
У січні 1982 року керівники обласного футболу остаточно вирішили об’єднати два клуби. Мотивували це тим, що складно фінансувати дві футбольні команді. Як наслідок, «Карпати» ліквідували, а їхнє місце у першій лізі чемпіонату СРСР зайняла армійська команда СКА «Карпати» створена на базі СКА. Команду зібрали з гравців СКА, «Карпат» і кількох приїжджих футболістів. Тренером став росіянин Микола Самарін.
«Цей невиправданий крок надовго відлучив Львів від великого футболу», – пише офіційний сайт «Карпат» в розділі «Історія».
«Ліквідація «Карпат» – це катастрофа футболу у всьому західному регіоні республіки. Мине не одне десятиліття, перш ніж зрозуміють увесь трагізм такого об’єднання», – таку фразу приписують Валерію Лобановському.
Новостворені СКА «Карпати» виступали у червоно-білих кольорах, а традиційні зелено-білі потрапили під заборону. Міліція навіть стежила, щоб вболівальники не змогли пронести на трибуни нічого зеленого.
Відвідуваність відразу впала. Ще у 1980 році на домашні матчі «Карпат» в середньому ходили по 20-25 тисяч глядачів. У першому сезоні після об’єднання львівських команд на стадіоні збиралося 5-6 тисяч вболівальників. Приїжджі футболісти теж надовго в армійському клубі не затримувалися, а залишали команду після закінчення терміну військової служби.
СКА «Карпати» проіснували до 1989 року. Найвище досягнення – двічі займали третє місце у першій лізі під керівництвом тренера Володимира Булгакова. Але далі справи пішли гірше. Якщо у 1987 команда стала п’ятою, то за два роки виступила провально – остання позиція у турнірній таблиці. На виїзді програли 18 матчів з 21, а серія без перемог склала 15 ігор. На один з домашніх матчів прийшли подивитися всього 54 глядача. Це був абсолютний антирекорд сезону.
Для відновлення «Карпат» збирали підписи по всій Україні, дозвіл підписував Колосков у Москві
Відродження «Карпат» почалося з публікації в газеті. У 1983 році журналіст і письменник Іван Сало написав критичну статтю «Футбол… поза грою». Через цензуру її наважилися надрукувати лише через 4 роки у газеті «Ленінська молодь». Автор вимагав розділили СКА «Карпати» на дві команди, як це було раніше.
Тему розвинула «Спортивна газета». У листопаді-грудні 1988 року всеукраїнське видання провело акцію «Я, мама, тато – за команду «Карпати». Газеті вдалося зібрати 70 тисяч підписів з усієї України. Після цього справа зрушила з місця. Делегація зі Львова поїхала в Київ на переговори з республіканською федерацією футболу. Перемовини також велися з Москвою.
І 5 січня 1989 року о 15:00, в кабінеті № 290 Держкомспорту СРСР на Лужнецькій набережній у Москві підписали cвідоцтво про відродження футбольної команди «Карпати». Свій підпис поставив майбутній голова Федерації футболу СРСР В’ячеслав Колосков. А 10 січня у «Спортивній газеті» надрукували текст під назвою «День народження клубу».
З моменту ліквідації «Карпат» пройшло сім років. Леви почали грати з другої ліги, СКА продовжили виступати у першій. Таке рішення задовільнило обидві сторони.
Відродженням «Карпат» займався завод «Електрон», віце-президентом став Юрій Дячук-Ставицький, кошти давали місцеві підприємці та вболівальники
Відновленням команди зайнялося керівництво заводу «Електрон», на базі якого у 1963 році і були створені «Карпати».
«Я у той час працював головним тренером івано-франківського «Прикарпаття». До Львова мене запросили разом із Ростиславом Зарембою (у той час був головою клубу любителів футболу «Карпати»). Нам сказали: «Треба рухати клуб уперед», – розповідав минулого року вже покійний Дячук-Ставицький. – Під офіс виділили приміщення на вулиці Дудаєва. На третьому поверсі були дві кімнати. Ми знайшли пару стільців, журнальний столик. Я приніс свою особисту друкарську машинку, її пам’ятають багато людей.
З мене тоді сміялися друзі, мовляв: «Нащо тобі це потрібно?». Теж саме говорили й Ростиславу, бо ми ж фактично прийшли на порожнє місце».
Але в оновлених «Карпатах» зібралася бойова команда, адже до Львова повернулося чимало місцевих вихованців – Степан Юрчишин, Сергій Квасников, Віктор Рафальчук, Григорій Батич, Василь Леськів, Богдан Бандура та інші. Начальником команди став Ігор Кульчицький, головним тренером призначили Бориса Россихіна, а його помічником – Ростислава Поточняка.
«Ми разом з Кульчицьким почали їздити по квартирах футболістів, запрошуючи їх до «Карпат». Підібрався дуже згуртований колектив, в якому добре поєдналися досвід ветеранів та завзяття молоді, – розповідав Россихін. – Тренувалися, де прийдеться, а підготовка до матчів проходила у різних санаторіях Брюхович та Винниках».
Кошти збирали за рахунок діяльності самого клубу, внесків його членів та спонсорів. З часом до «Карпат» долучили стадіон «Україна» і футбольну школу.
«Підприємства перераховували нам кошти, а люди просто в капелюхах приносили гроші, які збирали на вулицях міста. Тому попрошу не плутати: футбольна команда була створена в 1963 році, а клуб – у 1989. Це дві важливі історичні дати», – говорив Дячук-Ставицький.
Матчі «Карпат» знову викликали інтерес у вболівальників. Навіть у другій лізі леви збирали 8-10 тисяч глядачів. Команда відразу виборола бронзові медалі.
«Яка аура була тоді у Львові, на стадіон ходила маса людей. Після матчів, в клуб неможливо було подзвонити, тому що телефон розривався від дзвінків уболівальників – усі питали «Як зіграли «Карпати»?». Вночі навіть додому телефонували. Команда була на слуху у всіх.
Тоді ми працювали не за гроші. І футболісти грали не за гроші. Ми вкладали душу в «Карпати». Емоційно неможливо передати, які ми були щасливі, коли команда вигравала», – згадував Дячук-Ставицький про той період.
З тих подій пройшло більше 30 років. Зараз у «Карпат» теж складні часи, але, як показує історія, вихід завжди є.
Фото: «Карпати»
Другие посты блога
