Перший трофей нової ери «Ньюкасла» – заслуга саудівських грошей, Гау та… лузерів
У яких повірив Едді.
«Ньюкасл» перший внутрішній трофей за 70 років – обіграв у фіналі Кубка ліги «Ліверпуль» з рахунком 2:1. Комусь може здатися, що сильно з цим затягнули – з моменту приходу до клубу нових багатих власників минуло вже понад три роки. Восени 2021-го, коли з'явилися чутки про інтерес «сорок» до зірок калібру Неймара та Коутіньо, могло виникнути відчуття, що зараз вони врятуються від вильоту з АПЛ – і як понесуться у боротьбу за чемпіонство!
Однак реальність виявилася дещо іншою. Так, «Ньюкасл» справді продемонстрував величезний прогрес – команда вже встигла пограти у групі ЛЧ, виходила у фінал Кубка ліги ще й у 2023-му, підписувала гравців за десятки мільйонів євро. Але «сороки» так і не стали топклубом у класичному розумінні. Поки що.
Замість розкидання грошима клуб обрав інший, спокійніший і зваженіший шлях. Частково причиною тому був фінансовий фейр-плей, який стримує «Ньюкасл» настільки, що ось уже три поспіль трансферні вікна вони не можуть підписати гравців для посилення основного складу (останній справді серйозний трансфер – Тоналі влітку 2023-го). Фінансові обмеження не дають надбагатим саудівцям пустити у хід максимум своїх можливостей.
Хоча, звичайно, зміна власника дуже допомогла – без них навряд чи «сороки» могли б собі дозволити трансфер того ж Ісака за 70 млн євро. Навряд чи вони змогли б так посилитися в січні 2022-го, підписавши Тріпп'єра, Бруно і Берна, які в результаті стали легендами клубу (так, вже). Але саудівські гроші – лише одна із причин прогресу. І точно не найголовніша.
За ці 3,5 роки нової ери «Ньюкасл» жодного разу не підписував гравців, змагаючись із конкурентами у стилі «хто дасть більше». Вони вихоплювали топів, що тільки зароджувалися – Ісака, Тоналі, Бруно. Вони розглядали талант у молоді – Лівраменто, Голл, Гордон. Вони стали витрачати більше, але більше лише в порівнянні із самими собою минулих років. Якщо дивитися в цілому – купували на рівні інших клубів ліги.
Головне ж – вони довірилися Гау. Едді доклав чимало зусиль для того, щоб ефективно розвинути талант тих, за кого було заплачено десятки мільйонів. Але це лише одна з його заслуг.
Друга – він зробив класних гравців із тих, кого вважали лузерами. Дивіться самі: у фіналі Кубка Ліги проти «Ліверпуля» у стартовому складі «сорок» вийшло 3 гравці, яких «Ньюкасл» підписав ще в епоху Майка Ешлі. З якими «Ньюкасл» був на 20-му місці восени 2021-го. Ще троє вийшли на заміну у другому таймі. Ще двоє залишилися на лаві запасних.
Фабіан Шер ніяк не міг заграти під керівництвом Стіва Брюса і не мав залізного місця у стартовому складі. Виявилося, що він класний (хоч і брудний) центральний захисник із чудовим пасом, та ще й забивати вміє (2+1 у цьому розіграші Кубка ліги).
Жоелінтон був центрфорвадом-мемом, який до приходу Гау претендував на звання головного трансферного провалу в історії клубу. Виявилося, він – шикарний центральний півзахисник, який готовий гризти землю, виривати м'ячі і приносити користь в атаці (хоч і теж брудний).
Джейкоб Мерфі (мій улюбленець) – хлопець, з якого сміялися всі, якому коментатор кричав «JUST PUT IT IN THE NET!!!», коли вінгер не реалізовував гольові моменти. Виявилося, що він теж вміє грати у футбол. У фіналі Кубка ліги він зробив свою 15-ту результативну дію в сезоні, віддавши гольовий пас на Ісака.
На заміну проти «Ліверпуля» вийшли Джо Віллок, Каллум Вілсон та Еміль Крафт – також підписання ще до саудівської епохи. Вони теж зробили свій внесок у перемогу наприкінці, нехай і методами, які викликають злість у нейтральних фанатів (і фанів «червоних» цього вечора).
У запасі були Мартін Дубравка, з якого усі сміялися з Євро-2020, та Шон Лонгстафф, який до приходу нинішнього тренера плакав на сімейній вечері, бо не бачив свого майбутнього у футболі.
Усіх розкрив Едді Гау. Як і себе. Новина про призначення Едді головним тренером «Ньюкасла» кілька років тому була сприйнята без ентузіазму. Ще б пак – на той момент він був людиною, під чиїм керівництвом «Борнмут» вилетів з АПЛ. Ау, до нас тут прийшли великі гроші, а ви берете якогось Гау? Але Едді знав, що він викладеться на всі сто, якщо йому дадуть шанс. До співбесіди він підготував презентацію, розписав плани і, як згадували люди, які були на тій зустрічі, показав себе людиною із крутими софт-скілами.
Але йому відмовили, обрали Унаї Емері. І лише коли іспанець вже відмовив «сорокам», вони повернулися до того, хто був запасним варіантом – Едді. У нього теж не особливо вірили (у тому числі і я – вболівальник команди з 21-річним стажем), як і в Шера, Жоелітона, Мерфі та Альмірона, який уже пішов з команди. Але Гау зумів зробити так, що тепер його ім'я та імена цих «лузерів» назавжди вписані в історію «сорок».
«Ньюкасл» все ще не топклуб. Протягом останніх двох сезонів не раз виникало почуття, що для прогресу кандидатура Гау – не найкраща. Для того, щоб стати в один ряд з елітою, як це вдалося «Сіті» чи «Челсі», їм треба сильно постаратися – щороку потрапляти до ЛЧ, вирости до боротьби за титул. А з ненайгнучкішим підходом Гау це здається непростим завданням.
Але як же я буду радий, якщо Едді знову змусить мене відчувати ніяково через те, що я в нього не вірив.
Фото: «Ньюкасл»
Другие посты блога
