«Ньюкасл» вже 3 роки під саудівцями, але ніяк не може стати топ-клубом – чому так
Повторити сценарій «Челсі» та «Сіті» поки що не вдається.
Цієї осені виповнилося три роки з моменту, коли у «Ньюкасла» змінився власник – замість Майка Ешлі, якого не любили вболівальники (і це почуття було взаємним), у клуб прийшла Саудівська Аравія. Ні, звичайно ж, держава юридично не володіє «сороками», що й намагалися довести нові власники під час угоди та перевірки з боку АПЛ, але всі все чудово розуміють. Суверенний фонд Саудівської Аравії (PIF) безпосередньо пов'язаний із владою країни. Звідси й пішли розмови, що тепер у «Ньюкасла» неймовірно багато грошей, а в перші місяці з'являлися чутки про трансфери Неймара, Коутінью та інших суперзірок.
Пройшло три роки – клуб встиг пограти у фіналі Кубка ліги, займав місце у четвірці за підсумками сезону Прем'єр-ліги та спробував свої сили у Лізі чемпіонів. Проте минулий сезон «сороки» завершили на 8-му місці, а у новому йдуть на 12-му після дев'яти турів. Команда хоч і сприймається тепер як серйозний опонент у окремо взятих матчах, але усе ще не вважається топ-клубом.
Як так вийшло? Розкажемо у цьому матеріалі.
Фінансовий фейр-плей притиснув «Ньюкасл» – влітку були готові продати лідерів, тренер не порозумівся з новим спортдиром
Нещодавно видання Independent повідомило, що саудівці незадоволені покупкою «Ньюкасла» – клуб «не створив багато гучних заголовків» у світі футболу. За їхньою інформацією, через це у Саудівській Аравії розглядають варіанти із придбанням більш статусних клубів – «Ліверпуля», «Челсі» чи «Барселони». Вірити у цю інформацію, схоже, не варто (принаймні – про мерсісайдців та лондонців), оскільки процес купівлі ще одного клубу АПЛ викличе ще більше питань в Англії. The Athletic проводив розслідування, в якому стверджував, що на придбання «Ньюкасла» мали вплив політичні фігури, наприклад, Борис Джонсон, якого Мухаммед ібн Салман Аль Сауд – перша особа Саудівської Аравії – просив посприяти угоді, щоб не псувати відносини між країнами. Однак можна зрозуміти гіпотетичне бажання придбати клуб з більш розкрученим брендом і більшими досягненнями на футбольному полі, адже в такому разі багатства Суверенного фонду можуть бути більше розблоковані.
Справа ось у чому. У «Ньюкасла», схоже, справді найбагатші власники у всьому футбольному світі, але клуб не може запустити у хід саудівські гроші. Можна сміятися з фінансового фейр-плею, але в АПЛ він справді зараз починає працювати, стримуючи тих же «сорок» від великих витрат.
В Англії прихід цих нових власників порівнювали з подібними розділами в історії «Челсі» та «Манчестер Сіті» у нульових. Однак це не та сама історія, що й у випадку з «Ньюкаслом». Коли на «Стемфорд Брідж» з'явився Абрамович, а на «Етіхаді» шейхи, в АПЛ не було фінансових обмежень – клуби могли витрачати стільки, скільки хотіли. Якщо порівняти перші шість трансферних вікон «Ньюкасла» з першими шістьма трансферними вікнами «Челсі» та «Сіті», то вийде, що лондонці та манкуніанці витратили приблизно на 150 млн євро більше, ніж «сороки» у перерахунку з урахуванням інфляції. А це плюс 2-3 гравці високого рівня в розквіті сил, які точно не завадили б «Ньюкаслу». «Сорокам» доводиться грати за новими правилами – і це непросто.
У клубі лише закінчують розбірки із спонсорськими контрактами, які були підписані ще за правління Ешлі. Фанати АПЛ помітили, що тепер на грудях у гравців команди під час матчів напис не Fun88, а Sela, а саме екіпірування шиє вже на Castore, а adidas. В обох випадках угоди було розірвано достроково – оскільки «Ньюкасл» отримував за ними суми, які складно порівнювати із спонсорськими контрактами клубів топ-6. Цей крок нехай і не сильно наблизив «сорок» до цифр «МЮ» або «Ліверпуля», але став першим поштовхом до збільшення прибутку, який буде враховано у звітах PSR – Правил прибутку та сталого розвитку.
Але й це не врятувало від того, що влітку в клубі стався справжній переполох. Побачивши на прикладі «Евертона» та «Ноттінгема», що за недотримання Правил прибутку та сталого розвитку справді може бути покарання у вигляді позбавлення очок, наприкінці червня «Ньюкасл» опинився перед прірвою – протягом декількох днів (до дедлайну) необхідно було заповнити дірку у фінансових звітах. Дійшло до того, що клуб був відкритий до пропозицій щодо двох топ-гравців команди – Александера Ісака та Ентоні Гордона. Першого хотів «Челсі», другого – «Ліверпуль». Розглядали в клубі та продаж Бруно Гімараеса, до кінця червня діяла «акційна» ціна на бразильця – будь-який клуб міг купити його за 100 млн, але таких пропозицій не було.
Що у підсумку? «Ньюкаслу» дивом вдалося вписатися в рамки та дедлайни, не продавши цих трьох гравців, зате довелося попрощатися з двома перспективними футболістами – Елліотом Андерсоном (перейшов у «Ноттінгем» за 41,2 млн євро) та Янкубою Мінте (пішов у «Брайтон» за 35 млн євро). На обох покладали великі надії – Елліот добре проявляв себе протягом попередніх двох сезонів, хоч і не був залізно основним, а Янкуба видав пристойний сезон в оренді у «Феєноорді», де оформив 11+6 у всіх турнірах та мав досвід гри в ЛЧ. У команди були проблеми з правим флангом – гамбієць розглядався як гравець, який може закрити цю позицію на найближчі роки. Сам Мінте був засмучений, коли клуб поставив його перед фактом, що йому треба погодитися на перехід.
Такий сумбур, схоже, засмутив найвище керівництво «Ньюкасла» – і на початку липня на офіційному сайті «сорок» з'явилося повідомлення, що співвласники Аманда Стейвлі та Мердад Годуссі залишили клуб. Здавалося б, до чого тут вони?
Справа в тому, що ця пара брала участь у фінансових справах клубу і навіть у переговорах щодо гравців. Більшість підписань з січня 2022-го до літа 2023-го була справою їхніх рук, а також Едді Гау – головного тренера команди. Потім спортивним директором призначили Дена Ешворта, але на початку 2024 року він залишив клуб – зі скандалом пішов у «МЮ». У результаті вся відповідальність за червневу метушню, яка мало не призвела до продажу елітних гравців. була покладена саме на Стейвлі та Годуссі, хоча прямо ніхто в клубі це не визнає – з ними тепло попрощалися у медійному плані.
Пошуки нового спортивного директора велися ще з весни, але чим ближче підбиралося відкриття трансферного вікна, тим швидше необхідно було приймати рішення щодо кандидатури. Головною метою «Ньюкасла» був Дугі Фрідман з «Крістал Пелес», він вміє розглянути потенціал у гравцях, за яких не треба платити великі гроші. З ним навіть провели співбесіду, але Фрідман відмовився від пропозиції, залишився в Лондоні. Тоді «сороки» сфокусувалися на запасному варіанті – Полі Мітчеллі. У нього за плечима досвід роботи у «Монако», «Тоттенгемі», «Лейпцигу» та «Саутгемптоні». У результаті саме з ним було підписано контракт.
І тут з'явилася нова проблема. Якщо зі Стейвлі та Годуссі у головного тренера команди були дуже теплі стосунки, то з Мітчеллом все пішло не дуже добре з перших тижнів. Керівництво поставило Едді Гау перед фактом – тепер він мав зосередитись виключно на тренуваннях, матчах та справах у роздягальні. Вплив тренера на трансферну політику було знижено до мінімуму.
Інший момент – у своєму першому великому інтерв'ю після призначення Мітчелл опосередковано розкритикував трансферні процеси в період після приходу саудівських власників. За його словами, це не відповідало вимогам сучасної гри. Такі слова зачепили Гау, який брав участь у переговорах та пошуку гравців. Едді публічно відповів: «Я дуже пишаюся кожним гравцем, якого ми підписали у той період. Дуже легко озиратися на будь-яке трансферне вікно та судити про футболістів, яких ви підписали раніше. Але ви маєте повернутися до ситуації, коли ми були в зоні вильоту і намагалися набрати гравців. Це було важко зробити».
Після відходу Гарета Саутгейта зі збірної Англії Гау перебував у списку претендентів на посаду головного тренера національної команди. Публічно Едді всерйоз не сприймав такий варіант зміни робочого місця, але водночас давав посил керівництву «Ньюкасла» на прес-конференціях, заявляючи, що він щасливий залишатися в клубі, але за умови, що йому довірятимуть.
Зараз Мітчелл і Гау вже відкрито не конфліктують, навіть позували разом на фотографіях до новини про продовження контракту з Гордоном. Але вже стало зрозуміло, що такої безумовної підтримки з боку керівництва, як це було в минулих сезонах, Едді більше не матиме.
Клуб явно переплачує на трансферному ринку з приходом саудівців. Літнє трансферне вікно-2024 – найгірше за багато років
Якщо зі спонсорськими контрактами потихеньку вдається розбиратися, то в іншій важливій складовій для успішного дотримання PSR «Ньюкасл» поки що зовсім не вражає. Мова про продаж футболістів – це одна із слабких сторін проекту.
З моменту приходу саудівців і до літнього вікна 2024 року клуб продав гравців лише на 58,6 млн євро – і це за п'ять трансферних вікон. Найприбутковіший продаж – Аллан Сен-Максімен за 27,2 млн євро в «Аль-Ахлі». При цьому за той же час закупили нових гравців на 424 млн євро. Вражаюча різниця, погодьтеся.
У клубі скаржилися на те, що при переговорах їм часто виставляють так званий «податок на «Ньюкасл» – суперники вважають, що раз у «сорок» тепер є багаті власники, то з них можна вимагати більше, ніж з деяких інших. Все це призвело до того, що низка гравців була підписана за завищеними цінами.
Наприклад, той же Александер Ісак хоч і справді був дуже перспективним влітку 2022-го, але навряд чи справді коштував аж 70 млн євро. Ентоні Гордон був на радарах в інших команд АПЛ, але в січні 2023-го мав за плечима лише півтора роки у ролі основного гравця «Евертона», 7 голів та 2 асисти. «Сорокам» довелося викласти за нього 45 млн євро. Гарві Барнс успішно бігав у складі «Лестера», але переходив аж за 44 млн із клубу, який уже вилетів до Чемпіоншипу. Тіно Лівраменто та Льюїс Голл вважалися перспективними на момент трансферу, але явно не коштували сумарно 70 млн євро, а перший ще й мав проблеми з травмами.
Про Сандро Тоналі й казати не варто. Поки що італієць провів лише один матч на високому рівні у футболці «Ньюкасла» – дебют проти «Вілли» у першому турі минулого сезону. Потім італійця дискваліфікували за ставки, а у клубі запустили внутрішнє розслідування – хтось мав перевіряти проблеми Сандро поза полем.
Тож у чомусь Пол Мітчелл мав рацію – трансферну політику «Ньюкасла» у попередні роки не можна назвати провальною, але й до ідеалу їй далеко. У більшості випадків вони підписують справді класних гравців, які зрештою розкриваються, але за явно завищеною ціною. У клубі є проблема з веденням переговорних процесів.
З цієї причини і утворилася та сама фінансова дірка, яка загрожувала зняттям очок у новому сезоні. Однак улітку прийшов Пол Мітчелл – і тепер у «Ньюкасла» було два місяці, щоб посилити команду настільки, щоб сподіватися на боротьбу за місце у зоні Ліги чемпіонів. Але стало ще гірше.
Усередині клубу визначили позиції, які потребують підсилення:
1) Центральний захисник. Свен Ботман серйозно травмувався ще навесні, Джамаал Лассельс теж, минулий сезон команда догравала з Деном Берном у центрі, хоча раніше той грав лівого захисника. Саме новий центрдеф був головною метою «Ньюкасла» цього літа.
2) Правий вінгер. Мігель Альмірон помітно здав ще у минулому сезоні. З гравця, який був залізно основним у розіграші 2022/23, він перетворився на запасного – втратив швидкість і впевненість. Джейкоба Мерфі у «Ньюкаслі» люблять за його позитив, який приносить команді багато користі в роздягальні, проте на полі йому не вистачає багатьох якостей, які б зробили його залізно основним.
3) Центрфорвард. Після продажу Кріса Вуда у січні 2023-го «Ньюкасл» півтора сезони міг розраховувати на цій позиції лише на двох гравців – Александера Ісака та Каллума Вілсона. Обидва є класними бомбардирами, але в той же час – обидва травматичні. Потрібен був гравець, який буде згоден на роль заміни Ісаку або Вілсону, якщо хтось із них буде недоступним. Кріс Вуд був ідеальним варіантом, але другого такого знайти важко.
Кого зрештою «Ньюкасл» підписав влітку 2024-го:
Джон Радді – воротар (прийшов із «Бірмінгема»), вільний агент
Одіссеас Влаходімос – воротар (прийшов з «Ноттінгема»), 23,6 млн євро
Ллойд Келлі – центральний/лівий захисник (прийшов із «Борнмута»), вільний агент
Вільям Осула – центрфорвард (прийшов із «Шеффілд Юнайтед»), 11,6 млн євро
Поки що найкориснішим для команди у цьому списку є Келлі, хоч і він не став основним – лише три виходи в основі в АПЛ. Осула – 21-річний данець (на фото), на рахунку якого 8 голів у професійній кар'єрі (5 з яких забив у Лізі 1, граючи в оренді за «Дербі»). Радді – чисто формальне підписання, грати він точно не буде. Підписання Влаходімоса – взагалі комедія. Воротар збірної Греції став жертвою фінансових ігор між «Ньюкаслом» та «Ноттінгемом» у трансфері Андерсона. Коли «сороки» рятувалися для фінансової звітності, «Форест» поставили однією з умов підписання кіпера. Сам Одіссеас сумнівався, але після спілкування з представниками «сорок» все ж таки погодився на перехід. А в результаті він виявився просто не потрібним Едді Гау. У команді є залізно основний Нік Поуп, за ним іде Мартін Дубравка, а вже потім Влаходімос. Хоча свій тайм у Кубку ліги він отримав, але цілком імовірно, що це був перший і останній матч грека у футболці «Ньюкасла».
Не треба бути експертом, щоб зрозуміти – цілі на трансферне вікно не були досягнуті. Його сміливо можна називати найгіршим за останні кілька років.
«Ньюкасл» хотів заманити до себе Майкла Олісе, але того перехопила «Баварія». Потім клуб закидав вудочки в «Ноттінгем», щоб придбати Ентоні Еланґу – але й тут їм це не вдалося, хоча пропонували солідні гроші.
Однак метою номер один минулого літа був центральний захисник «Крістал Пелес» та збірної Англії Марк Ґеї. Декілька тижнів поспіль у липні та серпні «сороки» намагалися домовитися з «орлами», пропонували 50-60 млн фунтів, але в результаті Ґеї залишився в Лондоні. А «Ньюкасл» залишився без посилення на позиції, яка найбільше цього потребувала – і ось це вже вина нового спортивного директора Пола Мітчелла. Саме він організував цю гонитву за Ґеї. Чому клуб не мав альтернативних варіантів на випадок невдачі в переговорах – теж питання до нього. Витрачати всі сили та час на підписання лише одного гравця, не маючи запасних кандидатур – теж не дуже сучасний підхід, у чому Мітчелл дорікав Гау, Стейвлі та Годуссі.
Суперники вже давно навчилися читати «Ньюкасл», а Гау не вражає гнучкістю
Однак не можна заплющити очі і на ігрові проблеми «Ньюкасла» – це також важлива причина, чому клуб все ще не вважається топом. Едді Гау – приємний чоловік, якого обожнюють трибуни «Сент-Джеймс Парк», проте йому все ще необхідно прогресувати в багатьох моментах.
У сезоні 2022/23 «Ньюкасл» здивував усіх своєю сміливістю, активним високим пресингом та креативністю гравців атаки. Але надворі вже сезон 2024/25, а всі сильні сторони «сорок» інші клуби АПЛ уже давно навчилися нівелювати. Із Гау «Ньюкасл» грає за схемою 4-3-3, сподіваючись на креативність і зухвалість Бруно та Жоелінтона в центрі поля, швидкість Гордона на фланзі та техніку Ісака в центрі нападу. Якщо хтось із цих гравців недоступний, то це вже великий удар по сильних сторонах команди. Якщо суперник ще перекриває кількох з них – то «Ньюкасл» виявляється практично безсилим.
Відсутність тактичної гнучкості Едді Гау – великий мінус і для тренера, і для команди. За майже три роки роботи в клубі можна на пальцях однієї руки перерахувати матчі, в яких Едді відмовлявся від звичної для нього схеми. Змінювати ситуацію по ходу гри – теж не сильна сторона Гау. Більшість камбеків «Ньюкасла» останніми роками – результат успішних індивідуальних дій окремо взятих гравців, як це було, наприклад, у недавньому поєдинку проти «Вулвергемптона». Зміна тактики можлива лише за умови, коли «сороки» ведуть у рахунку – тоді команда можете перебудуватися на п'ятірку захисників і сісти в низький блок. Коли ж необхідно зламувати оборону суперника – усі сподівання на креативність Гордона чи Ісака.
Однією з причин жахливої форми «Ньюкасла» в середині минулого сезону був той факт, що Гау просто замучав гравців, виставляючи один і той самий склад в АПЛ, ЛЧ та кубках. Так, команда зіткнулася з епідемією травм, але використання тих самих гравців кожні 3-4 дні призводило до нових пошкоджень. І лише коли вже зовсім не було кого виставляти, Гау звертався до футболістів, які місяцями не мали ігрової практики. Результат був передбачуваний.
Також за Гау помічено небажання задіяти юних гравців академії. Ви, напевно, чули про Льюїса Майлі, який непогано влився в команду минулої осені, але часто в заявці команди опинялися такі хлопці, як Амаду Діалло, Джо Вайт, Бен Паркінсон, Алекс Мерфі, Майкл Ндівені – за весь минулий сезон на їхньому рахунку сумарно 9 матчів, але вони виходили переважно у компенсований час і лише у матчах, де все було вирішено на останніх хвилинах. Продаж вихованців може стати великим плюсом для дотримання Правил прибутку та сталого розвитку, проте у випадку з «Ньюкаслом» найближчими роками це навряд чи працюватиме. Шон Лонгстафф і Льюїс Майлі – єдині поки що гравці, за яких можна отримати нормальний чистий прибуток.
Але й усіх собак вішати на одного лише Гау не варто. Деколи підводять і футболісти. Про Сандро Тоналі вже казали. Нік Поуп все ще може робити дивовижні сейви, але тепер ще й у рази частіше допускає помилки у порівнянні із самим собою дворічною давнини. Ден Берн – душа команди, але все частіше не встигає за суперниками. Джо Віллок подає надії вже багато років поспіль, але йому не вистачає стабільності – на один успішний поєдинок припадає два-три посередніх. Александер Ісак – суперталант, якого порівнюють з Анрі, але він починає губитися, якщо йому не вдається забити у більш ніж двох матчах. Фабіан Шер – гравець із чудовим дальнім ударом та баченням поля, але може підвести команду, отримавши непотрібну жовту чи червону картку у важливий момент. Кіран Тріпп'єр – більше не основний після серії невдалих матчів і травми в минулому сезоні, а він був одним із лідерів команди не тільки в плані ментальності, а й за результативними діями.
Є, мабуть, два гравці, до яких практично немає претензій – Ентоні Гордон та Бруно Гімараес. Перший дивує своєю швидкістю та вмінням уникати серйозних травм, другий – діамант, який вже давно заслужив грати у клубі першої величини. Обидва стабільно хороші та є незамінними гравцями команди. Але лише два таких гравці – хіба цього достатньо, щоб стати топ-клубом?
Лава запасних також відіграє важливу роль. Показовим є факт – у недавньому матчі проти «Челсі» в АПЛ у заявці «Ньюкасла» третина гравців була підписанням епохи Ешлі. Відсутність стабільних трансферів не тільки на посилення основи, а й для замін – також одна з причин, чому клуб все ще не вважається топовим.
***
Можливо, саудівці справді розчарувалися у придбанні «Ньюкасла», як повідомляє Independent. Вони обрали нетоповий клуб у найбільш топовій лізі світу, але зробити диво було б куди простіше з умовним «Вільярреалом» у Ла Лізі чи «Фіорентиною» в Серії А. Надто вже щільна конкуренція в АПЛ, де ще й «Астон Вілла» почала підтягуватися до шістки, залишає невеликий вибір для керівництва «Ньюкасла» – або продовжувати йти до мети, набравшись терпінням і вірою в намічений курс, або усе ж відмовитися від цієї авантюри.
Точно можна сказати, що повторити стрімкий прогрес «Челсі» та «Сіті» вже не вдалося. Сезон 2022/23 був оверперфомансом, який помилково змусив вважати, що «Ньюкасл» вже у тусовці найсильніших.
Фото: Mark Cosgrove/Global Look Press, «Ньюкасл»
Другие посты блога
