Tribuna/Футбол/Блоги/Ноу Баланса/«Ця людина докорінно змінила моє ставлення до президентів клубів». Фінал Кубка для «Ворскли» – реквієм за Бабаєвим

«Ця людина докорінно змінила моє ставлення до президентів клубів». Фінал Кубка для «Ворскли» – реквієм за Бабаєвим

Нещодавно вбивць Олега відпустили на волю.

Блог — Ноу Баланса
15 мая, 18:34
9
«Ця людина докорінно змінила моє ставлення до президентів клубів». Фінал Кубка для «Ворскли» – реквієм за Бабаєвим

Фінал Кубка України, «Ворскла» проти «Шахтаря». У вболівальників полтавців така комбінація будить спогади про найбільший тріумф в історії клубу. У 2009 році команда Микола Павлова здобула свій перший і до сьогодні єдиний трофей зелено-білих – здолала у фіналі КУ саме «гірників».

Той тріумф є найяскравішою сторінкою в літописі «Ворскли», яку написали чимало авторів. Як насамперед сам Павлов на чолі бойової банди, так і керівництво клубу, яким уже тоді володів Костянтин Жеваго.

Хоча, говорячи про заслуги саме керівництва, правильніше буде говорити не про Жеваго, а про того, кого бізнесмен поставив керувати «Ворсклою», коли взявся за клуб. Перемога полтавців у Кубку України-2009 багато в чому стала реальністю завдяки зусиллям її президента Олега Бабаєва.

Згадувати функціонера сьогодні є сенс не лише через повтор того фіналу, але й через нещодавнє рішення суду. Той врешті виніс вирок вбивцям Бабаєва, які застрелили його десять років тому.

«Жеваго зателефонував вночі та сказав: "Приймай клуб"»

На хвилі розквіту олігархічного футболу Жеваго підхопив безгрошову «Ворсклу» у статусі одного з найуспішніших бізнесменів України. У 2005 році у фінансово-промислову групу Костянтина входили, зокрема, один з найбільших в країні банків «Фінанси та кредит» і Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат. А статки самого бізнесмена оцінювали у 1,7-1,9 мільярда доларів.

Однак керувати клубом Жеваго взявся не сам, а доручив це діловому партнеру. Так президентом полтавців став Олег Бабаєв.

Такий маневр цей тандем провів не вперше. З цього у 90-х, власне, й почалась їхня співпраця – перспективного бізнесмена-початківця Жеваго та успішного в минулому військового Бабаєва, який з розпадом СРСР не бачив вигоди будувати карʼєру в армії та почав шукати себе у підприємництві.

Ось як про початок співпраці з Костянтином розповідав сам Олег:

«Якось до Будинку офіцерів (тут Бабаєв у 90-х працював заступником начальника – Tribuna.com) звернувся молодий студент Київського інституту народного господарства, який почав робити перші успішні кроки у бізнесі. Йому потрібно було винайняти в оренду офісне приміщення. Я допоміг, і між нами почалися дружні стосунки, які тривали й після Костиного від'їзду.

І коли через кілька років Кременчуцький м'ясокомбінат узяв кредит у його банку «Фінанси та кредит» та успішно проїв гроші, то Костянтин Жеваго запропонував мені поїхати та розібратися.

Я приїхав і побачив повне спустошення. Співробітники півтора року не отримували зарплати! Я повернувся і чесно сказав, що взяти з підприємства для погашення заборгованості нічого. І тоді Костянтин Жеваго запропонував мені очолити комбінат та спробувати реанімувати виробництво».

Так Бабаєв із Києва переїхав на Полтавщину, де у Жеваго формувалось чимало бізнес-інтересів та накопичувалось активів. Мʼясокомбінат у Кременчуці Олег реанімував, проявивши себе тим самим міцним господарником. А згодом навіть став власником його частини, використавши надану Костянтином можливість сповна.

Тому не дивно, що у 2005 році керувати уже «Ворсклою» Жеваго доручив саме Бабаєву, який по суті став представником Костянтина в області, паралельно й сам розвиваючись як бізнесмен та політик.

«Навесні 2005 року наш почесний президент Костянтин Жеваго зателефонував мені вночі та сказав: «Я вирішив: приймай клуб. Ти вмієш у футбол грати. І перебуваєш поряд – у Кременчуці». Я відповів, що вмію грати на вулиці, а в управлінні спортивним клубом мало що тямлю. На що отримав відповідь: «У тебе все вийде».

До цього я трохи займався «Кременем», цей клуб збирався заявлятися в другу лігу. І мені, звичайно, було цікаво, але з самого початку я зіткнувся з такою купою проблем, що взагалі не розумів, куди потрапив.

До нашого приходу у «Ворсклі» три місяці не платили заробітну плату. Ми одразу погасили борги та закінчили сезон, зберігши прописку у вищій лізі», – розповідав Олег у 2009 році.

Небайдужий до спорту Бабаєв (в юності успішно займався дзюдо, дорослим очолював Полтавську обласну асоціацію цього виду) вслід за Кременчуцьким мʼясокомбінатом реанімував і футбольний клуб, вивівши його на новий рівень.

При ньому та Жеваго «Ворскла» не лише вперше виграла трофей, але й стала виступати у єврокубках. Символічно, що добилась цього команда саме під керівництвом такого самого міцного господарника Павлова, який волів працювати з грошима розумно і ніколи не любив, коли тренер отримує менше, ніж гравець.

То був найкращий період в історії полтавського клубу, який став можливим багато в чому завдяки зусиллям Бабаєва. Мабуть, найкраще це ілюструє некролог від Дениса Кулакова, який в ті часи виступав за зелено-білих:

«Ця людина докорінно змінила моє ставлення до президентів клубів у принципі. Раніше мені завжди здавалося, що ці люди перебувають від футболістів надто далеко, зустрічаючись із ним під час підписання контрактів, а також на якихось організаційних зборах.

Але Олег Бабаєв постійно перебував поруч із командою, заходив перед іграми у роздягальню, говорив прості людські слова. У нього не було банальних накачок, на кшталт: «Хлопці, треба. Давайте, ви не маєте права». Він просто давав нам зрозуміти: «Хлопці, ми разом, я з вами...».

Він ніколи не вставляв палки в колеса, ніколи не намагався нас у чомусь звинуватити, щоб не заплатити! Я не знаю жодного футболіста, якому б залишилася винна «Ворскла» при цьому президенті. Таких людей не буває, але Бабаєв завжди залишиться для нас саме таким».

Свій перший гол за «Металіст», куди Кулаков перейшов невдовзі після вбивства Бабаєва, Денис присвятив саме Олегу. Хоча не лише він – те саме зробив Артем Громов, коли забив за «Ворсклу» у першому ж матчі після гибелі президента влітку 2014 року.

Хоча не всі розповідали про ситуацію у «Ворсклі» при Бабаєві лише позитивні речі. До іншого табору належить Вадим Євтушенко, який недовго тренував полтавців у 2012 році. Через кілька років після цього, уже коли Олега не було серед живих, тренер неоднозначно поділився нюансами свого переїзду з Кропивницького, де він тренував «Зірку», до Полтави:

«Те, що сталося у Полтаві – таємниця, вкрита мороком. На жаль, немає вже в живих президента клубу, тому апелювати немає до кого. Добре поговорити з паном Бабаєвим мені так і не вдалося. Хотілося зустрітися і прояснити собі чимало нюансів.

Зараз, коли все позаду, шкодую, що мене вирвали з Кіровограда. Агентів у мене ніколи не було, рішення ухвалював сам. При підписанні контракту не врахував усіх тонкощів, і це також сприяло швидкій відставці. Зважаючи на коментарі моїх наступників, видно, що в клубі щось не так було з самого початку».

Та й загалом, попри схвальні відгуки, міг Бабаєв бути й вельми жорстким. Є історія з його різкими висловлюваннями на адресу арбітра Анатолія Жабченка, який в у травні 2013 року в матчі «Ворскли» проти донецького «Металурга» зарахував курйозний гол у ворота полтавців. Переможний для гостей з Донецька гол на останній доданій:

Після гри Бабаєв висловився настільки різко, що багато хто тоді вперше побачив і почув таке у його виконанні:

«У мене є всі підстави припускати, що ця людина в суддівському одязі – ну, людиною її назвати складно – ця істота мала особисту зацікавленість у вигляді фінансових коштів, які йому, мабуть, хтось запропонував. Так, як він знущався з команди 96 хвилин, з уболівальників, усієї Полтави – такого я за 9 з лишком років ще не бачив.

Цього негідника не можна підпускати до Вищої ліги і якнайдалі тримати від футболу. Такого нахабства, такого хамства, такого свинства за всі роки президентства я ще не бачив».

Можливо, у футболі Бабаєв уперше видав настільки їдкий спіч. Втім, в інших сферах життя такі від Олега теж траплялись. А один із них, можливо, коштував йому життя.

«Бабаєв хоче привласнити телерадіокомпанію «Візит». Його запропонували знищити»

Бабаєв устигав усюди й не стояв на місці. У бізнесі керував мʼясокомбінатом, був членом наглядової ради банку «Фінанси та кредит», доріс до статусу мільйонера. У політиці обирався до Верховної Ради, перед цим був депутатом міськради Кременчука, а потім й зовсім очолив місто як мер. У футболі опікувався «Ворсклою» та «Кременем», входив у виконком ФФУ.

Не дивно, що з таким розмахом з часом в Олега зʼявились вороги. Настільки запеклі, що вирішили його вбити. Сталось це в період, коли він розвивав черговий свій проєкт – місто Кременчук.

Міським головою другого найбільшого міста Полтавщини Бабаєв став у 2010 році. І доволі швидко заробив значний авторитет серед містян. Настільки, що у 2012 році перед парламентськими виборами кандидати від місцевих округів прагнули заручитись його підтримкою, щоб ущипнути собі його соціального капіталу.

Ба більше, цей капітал в Олега був чималий ще до приходу в мерське крісло. Адже сів у нього Бабаєв, вигравши вибори у суперника, який на той час представляв владну «Партію регіонів».

В результати мешканці Кременчука обрали мера, якого полюбили так сильно, що на його похорон у 2014 році прийшло 50 тисяч людей, церемонію прощання довелось продовжувати через число охочих попрощатись, а в місті оголосили триденну жалобу.

Що ж такого Бабаєв зробив для Кременчука? Містяни відзначають благоустрій: стало чистіше, освіжили інфраструктуру скверів та парків, побудували стадіон «Кременя», поремонтували дороги, закупили новий громадський транспорт. Коротше, за влади Олега міськрада просто робила те, що й мала. І людям це сподобалось, за що такого мера стали називати народним.

Але мер Бабаєв подобався своїми діями не всім. З часом у нього розрісся конфлікт із групою місцевих медіа. Зокрема, з телекомпанією «Візит». На думку Олега, канал некоректно відображав роботу міськради, натомість керівництво ЗМІ вбачало в цьому намагання міської влади взяти їх під свій контроль та зробити комунальним.

Дійшло до того, що у 2013 році Бабаєв різко висловився про один із сюжетів «Візиту», який критикував те, як мерія Кременчука вшановує ветеранів Другої світової війни. І навіть пригрозив:

«Ви припиняйте готувати лайно і цим лайном потім кидати з екранів телевізорів у кожного кременчучанина. Ви цим лайном захлинетеся. Ви передайте своїм господарям, що це лайно вас захлине.

Собака гавкає, а караван йде. Тому нехай гавкають, вони ж намагаються якось впливати на уми людей. І цим лайном обмазують все місто. Ну нічого, це гнійний раковий нарив – з ним треба потихеньку закінчувати. Хто займається різними дурницями, ми розберемося по-іншому».

Через пів року після тих подій, вранці 26 липня 2014 року, Бабаєва застрелили. Це сталось неподалік його будинку в Кременчуці, коли він зупинився на своїй автівці, щоб викинути сміття. В цей час підʼїхали нападники та тричі вистрілили в Олега. Від поранень мер помер на місці.

Через чотири дні правоохоронці кваліфікували вбивство як вчинене на замовлення за попередньою змовою групою осіб. У вересні міністр внутрішніх справ Арсен Аваков назвав замовником директора телекомпанії «Візит» Олександра Мельника. Тоді ж усіх фігурантів, включно з виконавцями, взяли під варту.

Попри це, судовий процес розтягнувся на роки. Справу передавали від одного суду в регіоні до іншого. Переважно через те, що судді оголошували самовідводи. Але обвинувачені продовжували бути під арештом.

Лише через пʼять років після вбивства один з обвинувачуваних, Ігор Пасічний, пішов на угоду з прокуратурою за що отримав звільнення. Він назвав організатором Олександра Крижановського, якому за це заплатив Мельник.

«При зустрічі Крижановський повідомив, що мер Бабаєв своєю діяльністю хоче привласнити телерадіокомпанію «Візит», власником якої є родина Мельників, та запропонував знищити Бабаєва», – говорив Пасічний у суді у 2019 році.

Та навіть це не пришвидшило винесення вироку, який прозвучав аж ще через пʼять років. На початку травня Пирятниський райсуд визнав Мельника, Крижановського та виконавців винними у вбивстві Бабаєва та присудив їм по 15 років позбавлення волі.

Втім, із зали суду вбивці відправились не в тюрму, а на волю. Суддя зарахувала їм кожен день перебування під арештом впродовж цих 10 років за два дні позбавлення волі згідно з вироком. За так званим законом Савченко.

Також суд зобовʼязав винних носити електронні браслети та виплатити моральну компенсацію двом донькам Бабаєва по 3 млн гривень.

Такий фінальний вирок не влаштував сторону обвинувачення, яка заявила, що бажає довічного увʼязнення вбивць Бабаєва та буде подавати апеляцію. Тому судова тяганина яка тривала 10 років, схоже, продовжується.

Як і зберігається емоційний звʼязок причетних з тим, що зробив для Кременчука та Полтави, «Кременя» та «Ворскли» Бабаєв. За ці 10 років футбольні клуби не раз проводили матчі його памʼяті, в Полтаві створили музей Олега, а в Кременчуці його іменем назвали один зі скверів, які він реконструював.

Сьогоднішній матч «Ворскли» проти «Шахтаря» також певною мірою є матчем памʼяті про Бабаєва, який 15 років тому став співтворцем історичного успіху полтавців у фіналі Кубка. Також в протистоянні з «гірниками».

Фото: Кременчуцький телеграф, «Ворскла», Суспільне

Лучшее в блогах
Больше интересных постов

Другие посты блога

Все посты