Футболісти лише удають, що змінились після 24 лютого – вибачаючись, вони ні чорта не розуміють

Боже, як же це дістало.

«Угомоніться, журналюги». Юні гравці «Динамо» засвітилися в клубі у комендантську годину – їх підтримали інші

Отож, що таке «футболісти». Узагальнено, несправедливо, різко. Але чесно.

Це абсолютно відірвана від реальності сфера. Сексистська, гомофобна, пацанськоцитатна і при цьому набожна. З крихітним світоглядом, тупими приколами і дуже, дуже маленькою бульбашкою. Крім цього, майже виключно російськомовна (навіть зараз). З міязгами, фізруками та нагієвими.

Гляньте, хто досі лайкає Іванісеню з «Крильєв Совєтов» – Авагімян, Кабаєв, Блізніченко. Хто лайкає трансфер росіянина Захаряна у «Реал Сосьєдад» – знову Авагімян. А Степаненко аналогічно оцінює пости Ордеця про файний період у Бохумі.

На період «до 24 лютого» взагалі закриваємо очі – в одиниць, одиниць з них йшла війна. Решті – пофігу.

Що змінилося після 24 лютого? Росія – агресор. Загальний тренд українізації у публічному просторі. І купа слів про «б'ємося на полі як ЗСУ», «за все дякуємо ЗСУ» й іноземний рупор від наших легіонерів про війну в Україні. Так виглядає, що молодці – прозріли.

Але насправді все це ширма та захист. Щоб не діставали. Вони у своїй загальній масі залишилися такими ж. Інфантильними, дурними, сліпими, недалекими та цинічними. Бронь від мобілізації гравців різних рівнів, виїзд за кордон через «Шлях» чи просто за хабар. Тобто Росія – точно агресор, но «вот ето всьо – другоє, прі чьом здєсь».

Це ж саме стосується і відпочинку в комендантський час. 0 відчуття реальності, 0 розуміння причинно-наслідкових зв’язків, 0 розуму. Це тупість – робити це.

Як і тупість – засуджувати журналістів за розголос цього.

Як і тупість – лайкати коментар про це.

Але правда в тому, що навіть вибачаючись, вони ні чорта не зрозуміють. Вибачитися, щоб відчепилися. Вибачитися, щоб «не воняли». Ось їх метод.

Це ми ще не ліземо в питання музики, яку вони досі слухають. Не говоримо про контент, котрий вони досі споживають. Не підіймаємо питання «хороших росіян» та інші вже давно обсмоктані в інших бульбашках і, на жаль, не такі важливі для України теми зараз, як, наприклад, гомофобія та сексизм.

Ці люди здивують навіть Іво Бобула. Хоч і не є совєцкими. Така сфера, таке оточення, такий світогляд.

І оця історія з нічним клубом та подальшою реакцією чи лайки зрадникам – маркер. Бо люди не розумнішають за півтора року. Не змінюються, а просто нарешті бачать слона у кімнаті (російську агресію).

З ними нема про що говорити. Їх не хочеться слухати. Не хочеться знати їх думку ні про що. Бо вони нічого не знають і не розуміють. Як тільки відкривають рот – йде розчарування.

І, ви знаєте, я провів не одне інтерв’ю з футболістами не про футбол. Але зараз мені хочеться лише одного – щоб вони позакривали писки, називали росію агресором і прикривались ЗСУ. Все. Дякую. На тому досить.

Як ставиться Ракицький до Майдану – мені плювати. Я не хочу чути осквернення пам’яті мого друга, котрий загинув там. Чому Степаненко лайкає Ордеця – мені плювати. Я не хочу чути тупих відмазок «про не все так однозначно» в тусі ваньки навесні 2022-го у москві. Чому наші зірки досі працюють з зашквареним наглухо Вадимом Шаблієм – теж плювати.

Хай будуть нашим рупором в Італії, Англії та інших країнах.

Хочеться створити бульбашку, де футболісти просто грають у футбол. Бо кожного разу, коли їх виштовхує назовні – в’януть вуха і закочуються очі. Це зона комфорту. Нехай вона у нас буде хоч тут. Щоб взагалі мати за кого вболівати.

І швидка реакція клубів говорить, що хоча б цього можна досягнути. Урок ніхто не засвоїть, але хоча б шкоди буде менше – все залишатиметься в бульбашці.

«Угомоніться, журналюги». Юні гравці «Динамо» засвітилися в клубі у комендантську годину – їх підтримали інші