«Збірна України приносила мені завжди одні страждання»: Ziferblat – про «Динамо», збірну, Костюк і чоловічий теніс
Представники України на Євробаченні – палкі фанати спорту.
У Базелі відбувся щорічний пісенний конкурс Євробачення. Україну на ньому у 2025 році представив гурт Ziferblat із піснею Bird of Pray, який посів 9 місце у фіналі.
Гурт складається з трьох учасників: двох братів, Даниїла Лещинського (соліст) та Валентина Лещинського (гітарист), а також Федора Ходакова (барабанщик).
Однак крім музики, Даниїл і Валентин також цікавляться й спортом. Тож «Трибуна» поспілкувалася з ними не лише про майбутній виступ на Євробаченні, а й про їхнє захоплення футболом, тенісом та спортом загалом.
«На Нацвідборі ми якщо не «Реал», то кимось з фаворитів точно були»
– У своїх попередніх інтерв'ю ви згадували, що пісня розповідає про українців, яких розлучила війна, особливо після повномасштабного вторгнення росії. Розкажіть детальніше про історію написання і про сенси, які ви вкладаєте в цю пісню і хочете донести до міжнародної аудиторії.
Даниїл: Треба розділяти зміст пісні та ті меседжі, які ми намагаємося донести до європейської аудиторії. Якщо говорити про українців, то сенс Bird of Pray зрозумілий усім. Одразу зазначу, що цю пісню написав мій брат, і мені складно говорити замість нього про вкладений сенс. Але якщо йдеться про мої відчуття від пісні, то, звісно, вона про наших людей. Це не політичний маніфест. А розповідь про те, як ми живемо під час війни з росією, про те, як вчимося літати й бути непростими людьми.
Ми всі народжуємося з різними ДНК, але з однаковими руками й ногами. Нинішні обставини, в яких живе українець, змушують вчитися тим речам, які, можливо, звичайним людям і не потрібні. Гадаю, ця пісня про тих людей, які поступово вчаться літати, хоча й не мають крил.
Чіткий меседж, який ми доносимо світовій аудиторії у Bird of Pray, – повний цикл дня життя людини під час війни, під час того болю, який ми переживаємо щодня. Маніфестована частина пісні змальовує відчуття, про які ми намагаємося розповісти іншим. Люди допомагають або не допомагають... Ми намагаємося зачепити саме цим. Є частина лірична – герой прокидається і розуміє, що насправді все тільки в наших руках, а допомога опосередкована, й так чи інакше ми можемо розраховувати тільки на себе.
Мені складно сказати, чи повністю відчувають, розуміють сенс пісні європейці. Гадаю, текст вони не зрозуміють повністю, а от що стосується музики й тих частин, з яких зіткано нашу пісню, – її сенс можна осягнути.
Я сьогодні розповідаю про це замість Валентина. Завжди цікаво поглянути збоку, бо у нас не у всьому, можливо, збігаються відчуття від пісні. Коли ми йдемо до європейського інтерв'юера, то, звісно, пояснюємо це простими словами, тому що існує певний мовний бар'єр, якісь афоризми не будуть зрозумілими. Я намагаюся просто говорити, що це про ті відчуття, які українець переживає щоденно й циклічно, це такий собі день бабака. І птах – символ поривання до звільнення, до свободи, до надії та до того, щоб передати якусь інформацію наступним поколінням.
– Ще одна цікавинка, яка, можливо, більш особисто мене зачепила: ця пісня написана двома мовами. І насправді в нас вже другий рік поспіль їде пісня, написана українською та англійською. Чому вибрали саме такий підхід, якщо не секрет?
Валентин: Гадаю, тому що якоїсь миті я побачив, що європейська аудиторія в принципі готова до того, щоб сприймати в піснях інші культури та мови. Все почалося ще з Go_A для України. Це класна штука. Інші країни, як бачите, почали таке робити. Не тільки ж Україна, є й Албанія...
– Цього року дуже багато таких.
В.: І є країни, які традиційно виконують пісні англійською мовою. Хотілося більше, ніж Jerry Heil та alyona alyona (представниці України на Євробаченні-2024. – Прим. ред.), зробити англійською, тому українською – тільки куплети. Хотіли зробити по-іншому, ніж торік, коли в нас була Place I Call Home англійською мовою. Все ж таки має бути зрозуміло, що це пісня з України, а не, наприклад, із Британії.
– Ще одним важливим елементом виступу буде ваш стейджинг. Я бачив, що ви згадували, що він кардинально відрізнятиметься від того, що було на Нацвідборі. Чи є ще якісь секрети, якими ви зараз готові поділитися?
В.: У цього стейджингу будуть абсолютно інші кольори, зовсім інший сенс. Через інші елементи буде передано ідею пісні. Буде залучено більше бек-вокалісток. Це з того, що я зараз можу розповісти, бо всі деталі, звісно, розкривати не стану.
Д.: Потрібно розділяти Національний відбір і основний конкурс. Робота телекамер там пропрацьована деталізованіше, у нас є більше часу. Номер буде кінематографічним, у ньому розвиток подій буде чіткішим, зрозумілішим. Та, звісно, кожен номер на Євробаченні має свої фішки, які заздалегідь зазвичай ніхто не розкриває.
– Як ви загалом оцінюєте свої шанси на Євробаченні станом на зараз? З того, що, можливо, вже побачили, почули, познайомилися з конкурентами з інших країн.
В.: Важко сказати.
Д.: Ми ж «Трибуні» даємо інтерв'ю. Як ти оцінював шанси Греції у 2004 році на перемогу на Євро?
– Мені було чотири роки...
Д.: Я жартую. Бо зараз напишеш, що «представники України вірять у свою перемогу так само, як Греція на Євро-2004». Моя позиція: треба вийти на поле.
В.: Але ми в позиції андердогів у цьому році, тому що у нас набагато складніша пісня. І є певні моменти, пов'язані з тим, що Україна останніми роками набирає невисокі бали від журі, й це не треба відкидати. Що стосується глядацького голосування, то там начебто все нормально може бути.
Мені важко зараз говорити про якісь шанси. Зробимо все, аби гідно представити країну і потрапити в топ. Але для початку найперше завдання – пройти у фінал, а там побачимо. Пісня дійсно цікава – від України такого ще не було, ми в цьому плані першопрохідці. Тому треба старатися.
– Тоді зайду трошки з іншого боку. Перед Нацвідбором, коли вас Євген Янович порівняв з «Реалом», ви сказали, що ви тут радше «Лестер». А зараз на Євробаченні ви який футбольний клуб?
В.: У межах Нацвідбору, напевно, все ж таки Янович більше має рацію. Цього року ми якщо не «Реал», то кимось з фаворитів точно були. Це жарт, звісно, тому що «Лестер» – це якби ми торік на Нацвідборі посіли передостаннє місце, а цього року – перше. Та все ж рік тому ми були другими, а цьогоріч – першими. Тобто відбулася зміна фаворитів. Звісно, дійсно ближче до «Реала» чи «Барселони», якщо з іспанським чемпіонатом порівнювати.
А щодо Євробачення – складне питання. Точно не «Лестер». Це завжди хороше порівняння, коли в тебе є бекграунд.
Д.: Відповім як фанат «Евертона» з дитинства. Від часу заснування Прем'єр-ліги він ніколи не вилітав з АПЛ. І оскільки нас просять кваліфікуватися у фінал Євробачення, то нехай це буде «Евертон». Цей клуб для мене максимально не чужий, я б сказав навіть, що він рідніший за «Динамо» Київ.
«За Зінченком треба бігати та цілувати його в усі місця, тому що кращого футболіста в нас просто немає»
– Тоді, якщо вже почали про «Евертон», як загалом оціните гру Миколенка?
Д.: Гадаю, він на своєму місці, йти на підвищення йому не варто. Кейс Забарного чи порівняння з іншими нашими захисниками не зовсім доцільні. Наразі він за хорошим збігом обставин перебуває там, де й мав би. Це хороший рівень, він виконує свої функції, які йому давав і Бенітес, і зараз Моєс.
Наші вболівальники знаходять, що він десь підключається більше, десь менше, але все одно його функція – якісний захист, який не дає пройти швидким вінгерам. Чи цього достатньо для топклубу? «Евертон» – ідеальний варіант: команда зараз не бореться за єврокубки, і поки що він там як залізобетонний основний гравець. До нього був Люка Дінь – йому навіть довелося піти з команди, тому що він зрозумів: ця команда грати в комбінаційний футбол не збирається. Людина з «Барселони» прийшла!
– Ви ще згадали про «Динамо», а я в інстаграмі гурту знайшов, що в липні 2023 року ви опублікували своє дитяче фото у формі «Шахтаря». Розкажіть історію цієї світлини.
В.: Ми вболівали за «Динамо» з дитинства. Але наш тато орієнтовно у 2007 році з'їздив у Донецьк у відрядження і привіз форму. Ми колекціонували різні форми. У мене так само була й форма збірної Нідерландів. Мені подобався помаранчевий колір. Ми тоді вдягнули ту форму й навіть виходили в ній грати в футбол на вулиці, ходили на тренування. Реакція людей була неоднозначною.
Я вболівав за «Шахтар» в єврокубках завжди, що приховувати. У «Динамо» теж був хороший сезон, 2008/09. Але загалом вболівати в єврокубках за «Шахтар» було якось прикольніше, тому що «Динамо», особливо у перші сезони, коли я почав дивитися футбол (з чемпіонату світу 2006 року), – це було «Динамо» [Анатолія] Демʼяненка.
Що було дивитися? Як ми врізаємо всім – «Реалу», «Ліону»... У Києві й на виїзді завжди рахунок був схожий, всюди наче бились, боролись, але однаково. З Дем'яненком ми не виграли жодного матчу в Лізі чемпіонів, навіть зі «Стяуа». З «Реалом» зіграли 2:2 в останньому матчі, який вже нічого не значив.
За «Шахтар» було кожного сезону якось цікавіше вболівати, бо вони хоча б у Кубок УЄФА виходили – там була історія з «Севільєю» та ін. Вони могли боротися, були напружені матчі.
Д.: Все-таки треба сказати, що в національному чемпіонаті ми, звісно, ніколи за «Шахтар» не вболівали. Завжди це було сильне протистояння, сльози.
В.: Я плакав, коли Брандау забив вирішальний пенальті у Суперкубку (2008 року – прим.).
Д.: У протистоянні «Динамо» – «Шахтар» у Кубку УЄФА, безумовно, були сльози, там ми за «Динамо» вболівали.
Київське «Динамо» було народною командою до 2000-х років. Потім «Шахтар» трошки намагався перейняти цю історію, і все одно ми за «Динамо» вболівали, а «Шахтар» у єврокубках просто показував цікавіший футбол, тут нема чого приховувати. І досі так є.
– Якщо говорити про закордонні клуби, закордонні чемпіонати, то вже згадали «Евертон». Чи є ще якісь клуби, за якими стежите уважніше?
В.: Зараз я б не сказав, що активно стежу. В мене був період з 17 до 23 років, коли я спостерігав за «Вест Гемом». Причому не в сезони, коли там був Ярмоленко. Мені «Вест Гем» подобався, коли там грав Дімітрі Паєт, [Енді] Керрол, це був зовсім інший «Вест Гем». Хоча потім у нього були результати серйозніші в АПЛ, виграно Лігу конференцій.
Тоді, по перше, був дуже цікавий сезон – це ж «Лестер» виграв чемпіонат. І багато класичних голів забитих у Паєта, і Керрол через себе. Купу голів [того сезону] я й досі пам'ятаю – наприклад, як Варді забивав. Так само пам'ятаю і голи «Вест Гема» того сезону.
А зараз я, чесно кажучи, футбол рідше дивлюся, більше спостерігаю за грою збірної, УПЛ не цікавлюся зовсім, за останні три роки, напевно, не бачив жодного матчу. Для мене це низькоякісне середовище.
Д.: А я дивлюся.
В.: Даня дивиться все. У нас є чат із другом, то вони проглядають все – матчі «Динамо», навіть «Полісся». Я так футбол не дивлюся, можу якийсь матч чемпіонату Англії глянути, наприклад, «Арсенал» – «Сіті» чи «Вест Гем» з якимось «Челсі». Але у мене є форма «Вест Гема».
Д.: Ну що тут додати? Я за «Евертон» вболіваю здавна, ще з першого періоду Моєса. Тобто це ніяк не через Миколенка, як хтось може подумати. Навпаки, мені трошки страшно, коли український футболіст потрапляє в такий клуб...
В.: Ти вболівав за «Евертон», ще коли там Артета грав.
– Тому що всім одразу стає цікавий цей клуб.
Д.: Так, і ти не можеш пояснити, бо всі думають, що ти вболіваєш за нього, бо там український футболіст.
– Цього сезону всі експертами з «Роми» стали різко.
Д.: Гадаю, Яновичу неприємно, що він був фанатом «Роми», а тепер всі говорять про «Рому».
– Ви ще про збірну згадали. Ми помітили, що ви в телеграм-каналі активно працюєте довкола матчів збірної з доволі непоганою аналітикою. Як взагалі зародилася така традиція конекту з фанами групи?
Д.: Я просто хочу знаходити своїх людей. Не впевнений, що всі там люблять футбол, але оскільки це моє місце, то я встановлюю свої правила.
Плюс беремо інфоприводи, які дійсно важливі зараз для країни. Там же багато підлітків – футбол не всі дивляться, але коли вони бачать, що ті виконавці, які їм подобаються, цікавляться тим чи іншим, то намагаються у цьому розібратися. І мені легше від того, що ком'юніті знає мої вподобання. Тільки там не складно, тому що в принципі з тобою радше погодяться, ніж заперечать.
З боксом ми пробували по приколу – цей вид спорту дивитися було складніше, я не розумію, де там бали нараховують, а у футболі щось таки тямлю. Але для нас це просто добре проведений час. Плюс підтримуємо збірну, а це важливо завжди, навіть якщо ти не футбольний вболівальник.
– А роботу Сергія Реброва на чолі збірної як би оцінили?
В.: Я оцінюю вкрай негативно, це моя особиста думка. Я не футбольна людина, не селекціонер, не тренер, говорю як абсолютний базовий «кузьмич» в цьому випадку.
Збірна України приносила мені завжди одні страждання. Я дійсно вболіваю за збірну, це навіть не «Динамо» Київ, за яким я зараз не можу слідкувати, бо мені не подобається те, що робить клуб. А за збірну вболіваю віддано, жодного матчу практично не пропускав за все життя. Але асоціація зі збірною – сльози й розчарування. Крім мого першого Чемпіонату світу-2006, де збірна дійшла до чвертьфіналу, все інше, в тому числі псевдоуспіх на Євро-2021, я не сприймаю. Ребров – це чимось відрізняється від інших каденцій тренерів? Одне й те саме. На фінальному етапі все валиться: можуть бути гарні матчі, шанс, наданий для проходу кудись, – і все валиться.
Євро вкотре провалене, Ліга націй – з бельгійцями щось схоже на матч Фоменка з Францією, де в Києві позитивний результат, а на виїзді просто розгром. Абсолютне розчарування від матчів з Петраковим, коли була поразка від валлійців. І все це прогнозовано. Ти сидиш і розумієш: щось веселе буде, якийсь дуже тупий гол.
Як я можу оцінювати роботу Реброва? Та ніяк я її не оцінюю – черговий тренер збірної України з абсолютно прогнозованими результатами й тією самою фінішною прямою.
Д.: Залежить від того, як поглянути на збірну. Все-таки збірна – не тільки тренер, це й урожай, який склався за останні роки серед футболістів. Не можна використовувати ті самі принципи оцінювання до тренера збірної та для клубу. А у нас часто цим грішать. У мене немає претензій до Реброва. Це моя особиста думка, вона непопулярна серед простих вболівальників, які просто хочуть отримувати задоволення від перегляду матчів і бажають знайти винуватця у цьому всьому.
У нас такі футболісти, в країні війна, є величезна купа проблем у футболі. І по складу футболістів у збірній можна подивитися, що ті очікування, які мають чомусь наші експерти, вболівальники щодо цих футболістів, завищені. Про «золоте покоління» навіть не хочеться говорити, тому що це просто вигаданий термін.
Я дуже часто хочу, щоб швидше пояснити простому вболівальнику, в чому проблема, нарізати конкретні моменти в матчі, коли ми, наприклад, робимо перепас в обороні, показати, наскільки технічно ми виконуємо прості елементи. Я ж бачу, як збірна Бельгії працює, як грають захисники, наскільки вони добре грають з м'ячем, як вони просувають його, які рішення ухвалюють навіть у простих ситуаціях, наскільки м'яч дріботів чи не дріботів. З цього все й починається. Ми дивимося на деяких наших футболістів, і ти розумієш, що причому тут тренер, якщо помилки йдуть при найпростішому пресингу.
– Лунін згадався в матчі з Румунією одразу.
Д.: Я не хочу загострювати увагу на комусь конкретно, але настільки очевидна різниця класу футболістів завжди була. Плюс ми ще й не цінуємо наших найкращих футболістів, постійно їх парафінимо. Того, хто дійсно вміє з м'ячем грати, ми завжди ще більше принижуємо. Той же Зінченко: я взагалі вважаю, що за ним треба бігати та цілувати його в усі місця, тому що кращого футболіста, більш оснащеного технічно, в нас просто немає.
Справа не в Реброві. Будь-який прийде тренер – буде те саме. Постійно з Шевченком порівнюють, мовляв, у нього була краща збірна, там закінчували футболісти, які були більше в тонусі. Збірна не живе тільки коштом тренера. Але запитання треба ставити.
Я бачу, що зараз там відбувається: жабогадюкінги з цим PASSʼом, історія, що до збірної дотичні аналітики, які на цьому всьому заробляють гроші... Я не знаю, чи це правда, й гадки не маю, не можу за цим слідкувати. У нас політика – складна історія, футбольна ж політика ще складніша. Та, звісно, що це певний негативний відбиток залишає. Незрозуміло, куди ми рухаємося, незрозуміла селекція молодіжних збірних. І загалом рівень футболістів при грі з м'ячем, яку так просять, красивий футбол, викликає запитання, особливо на фоні бельгійців.
«Нафіг той «Х-Фактор» був, краще б матч Джоковича і Федерера подивився»
– Тоді перейдемо до тенісу. Бачив, що ви є досить активним учасником одного дуже великого тенісного чату.
Д.: Так-так.
– Там одного разу ви згадували, що іноді дивитеся теніс під час концертів. І згадували матч Світоліної проти Азаренки на «Вімблдоні» у 2023 році.
Д.: Так, я пам'ятаю, це був виступ у Києві на «Стадіоні культури».
В.: У мене багато матчів випадало на якісь події. Коли ми були на «Х-Факторі», то грали легендарний фінал між Джоковичем і Федерером, коли були 40:15 прокляті у Федерера. Я тоді все теж пропустив, про що шкодую – нафіг той «Х-Фактор» був, краще б це подивився (сміється).
Д.: Звісно, під час концерту я не сидів з телефоном. Але як тільки вийшов з виступу, то одразу відкрив його, й це був уже третій сет. Я ж насправді проста людина, мені це все одно цікаво. За Світоліну вболіваю практично протягом усієї її кар'єри, її здобутки на «Шоломах» для мене завжди важливі. Знаю, наскільки вони мають значення передусім для неї, тому я емпатично приймаю це на себе.
– Тобто в запитанні «Світоліна чи Костюк?» відповідь буде «Світоліна»?
В.: Авжеж. За Мартою я слідкував від її першого Australian Open. І потім дивився кожен матч із Костюк, вона буквально за півтора тижня грала в Брісбені на маленьких турнірах. Я вмикав їх вночі, дивився в поганій якості. Був тоді просто схиблений – мені хотілося бачити, як вона подолає шлях з 300-ї ракетки до першої десятки.
Згодом Марта зайшла в 100, в 50, була й у 20-ці. Але на якомусь етапі мені просто набрид теніс. Я маю на увазі те, що Світоліна все ж таки впевнена в собі людина, доросла, ментально зріла, і хоч би як складався матч, вона щось зазвичай демонструє – гірше, краще, але завжди щось є. Щодо Костюк, то останньою краплею стала Олімпіада, коли вона вилетіла від Донни Векич. Ми сиділи-сиділи з дівчиною, дивилися цей матч… Вона не дуже шарить, та й то бісилася.
💔 Нереально прикрий виліт Костюк в 1/4 Олімпіади – три години билась з Векич і програла на тайбрейку
Я розумію сучасний стиль молодих дівчат грати на емоціях, на експресії, але дивитися це важко. Тобто як вибирати – Світоліна чи Костюк? Звісно, Світоліна – заслужена тенісистка.
Д.: Некоректно порівнювати Світоліну й Костюк, все-таки це різні покоління в українському тенісі. Я б провів паралель з Ястремською – отут вони з Мартою постійно чергуються. Тому що Даяна часно виходить на хороший рівень, як-от цього року. Потім Костюк знову знаходить свій ритм.
Я обожнюю усіх наших тенісисток. Але, безумовно, ми люди на емоціях. Коли нас на Євробаченні дивляться люди й щось їм не подобається, вони теж сильно можуть переживати, наговорити зайвого, адже ми представляємо саме Україну. Ми насправді такі самі люди.
Одного разу Марта не влучила біля сітки в матчі з Векич на Олімпіаді, – там був простий м'яч, який всі бачили в корті, – а прямо в сітку з метра. Звісно, в подібні моменти будь-який вболівальник знаходить якісь найнеприємніші афоризми. Але у Марти класний стиль, цікавий характер для тенісу, класна антропометрія. Все супер, тільки хочеться побажати стабільності.
В.: Навіть повертаючись до того матчу і наступного після Australian Open на турнірі ITF з якоюсь американкою, 200-ю із чимось ракеткою, – це класична Марта. Вона програла перший сет, другий також програвала 0:5. Я вимкнув матч, заснув. Потім прокидаюся, а Марта виграла! Вона просто забрала сім сетів поспіль. Я не можу це дивитися.
Д.: Гадаю, це все можна виправити, вона суперкласна й талановита спортсменка. Ображатися на мене Марті немає сенсу, тому що ми дійсно дивилися практично кожен її матч щодня.
В.: Для мене це було важливо. Я дуже люблю Марту й пам'ятаю ті матчі (цікаво, чи вона сама їх пам'ятає?). Вони мали для мене велике значення, але я очікував трошки іншого. Але Костюк все одно дуже молода, в неї успішна кар'єра. Десь їй чогось не вистачало.
Д.: Якщо повернутися до Еліни, то, по-перше, в неї просто розкішний менталітет переможця і стабільність. Вона знає свої сильні сторони, використовує їх, виходячи в матч. Марта їх інколи шукає під час матчу, іноді забуває про них, інколи ламається щось у системі. А от в Еліни поки що все добре. Згадуючи, можу перерахувати на пальцях однієї руки моменти, коли Світоліна зовсім розібраною вийшла на матч і точно не знала, що робити.
Буває, що їй трапляються якісь гіганти на зразок цієї білоруски Соболенко. Та все одно Еліна свої шанси намагається упіймати. Це менталітет крутий, як і у її чоловіка, тому вони й знайшли одне одного. Гаель так само не відходить від своєї стратегії, знає, що вона може спрацювати в довгу. Якщо ти будеш триматися холоднокровно, у якийсь момент все повернеться на твій бік, особливо якщо є вболівальники.
«У нас майже не залишилося тенісистів, за яких можна вболівати»
– Чи стежите за іншими видами спорту, крім футболу й тенісу, можливо, за нашими топами – Магучіх, Харлан?
В.: Стежу здебільшого в межах Олімпіади. Я не буду дивитися якусь Діамантову лігу.
Д.: А я дивився.
В.: Але я в курсі правил. У нашому дитинстві був ще популярний телеканал «Мегаспорт», на якому тоді працювали Циганик, Моралес і Михайлюк. Там показували АПЛ, іноді теніс, біатлон. То біатлон я дивився часто. Тоді були Хвостенко, Дериземля, я за цим слідкував. А зараз дивлюся хіба що в межах Олімпіади.
Можу іноді бокс подивитися, якщо б'ються якісь топи – Вайлдер, Джошуа чи Усик. Але щоб була ще якась спортивна пристрасть, то такої, напевно, немає.
Д.: Все-таки я теж здебільшого дивлюся теніс і футбол. У мене ще така проблема, що я дивлюся чоловічий український теніс, то там у мене зовсім шиза… Тому що наші хлопці розчаровують не тільки в спортивному плані, а й дуже часто в політичному. З цим дуже складно. Наприклад, Віталій Сачко. Я його підтримую п'ять років, стежив за ним, вірив у цього спортсмена, бачив у ньому якийсь для себе інтерес. І раптом трапляються такі моменти, як ті, коли він зіграв пару з [Олегом] Приходьком, який, вочевидь, не є українцем за своїм світоглядом.
Складно у такі моменти. Розумієш, що Сачко підтримує Україну, знаєш його батька, до цього спортсмена не було жодних запитань: він проти росії, завжди підтримує збори для ЗСУ. І тут на тобі – грає з Приходьком. Не хоче розібратися в ситуації й виграє.
Причому вони здобувають парний титул на якомусь челенджері (ATP Challenger 75 у Шербурі – прим.). І зараз бачу, що він у двох фіналах челенджерів зіграв за два тижні. Для українського чоловічого тенісу це суперподія, тому що ми й до фіналів челенджерів виходимо рідко, а він зараз потрапив у два поспіль. А я навіть не можу емоції проявити. З одного боку, радію за нього, але через те, що він наробив декілька тижнів тому з цим Приходьком, просто немає слів.
У нас майже не залишилося тенісистів, за яких можна вболівати. Стаховський закінчив – я обожнював його дивитися. Долгополов завершив кар'єру через травму ще раніше, вони зараз – привіт Приходьку – обидва на фронті. Але це просто катастрофа. Ми переживаємо щодо футболу, але в нас і в тенісі просто треш. Я в турі дивлюся – нічого немає. Знаю, як це складно. Я розумію спортсменів, адже бачу, який шлях вони проходять від низів, радію за кожен успіх. По суті, так само й у музиканта. Я знаю, наскільки складно проходити тернистий шлях на олімп, який доступний небагатьом.
Прикро, що у нас все настільки погано з чоловічим тенісом. Жіночий ще якось тримається завдяки спонсорам, тож гроші можна відбити, а з хлопцями складніше, й це дуже боляче. Тож куди там на інший спорт мені переходити? З тенісом [хочеться] отримати хоча б когось, щоб дивитися принаймні по телевізору. Я ж дивлюся в інтернеті трансляції з якихось малесеньких турнірів в Єгипті. Словом, це просто знущання.
– Я чому спитав про інші види спорту: просто вже один українець на арені «Санкт-Якобсгалле» (місце проведення Євробачення-2025 – прим.) вигравав – це Ігор Радівілов у спортивній гімнастиці на ЧЄ-2021.
Д.: Так.
– Але хотів спитати, чи чули ви про ситуацію навколо іншого спортивного гімнаста, Іллі Ковтуна?
В: Звісно, чув, що його підтримали більше в Осієку...
Д.: Це він сказав. Тут така сама історія. По перше, він приніс Україні медаль, срібло. Але щоразу боляче, адже в нас настільки все тяжко. Ми ж все чудово бачимо. На цій Олімпіаді небагато наших спортсменів було, видно, що молодих спортсменів, які на наступному змаганні дадуть результат, не так багато. Є у стрибках у воду кілька хлопців, є класний спортсмен Кохан, який метає молот. Я сподівався на Ковтуна на наступній Олімпіаді. Що тепер скажеш? Це ж питання, напевно, більше до держави й до нього самого.
Ментально я не розумію його. Я б ніколи не вибрав таку історію. Хоча з погляду його особистісного зростання можу зрозуміти, чому він так зробив. Але є ментальна різниця між мною і ним. Знову ж таки, я не був у його обставинах.
Гадаю, відповідальність потрібно брати на себе всім, хто фігурує у цій історії. Для мене це як і у футболі зі Степановим. Зараз всі це обговорюють, хлопець молодий – така ж історія. Ну чого так жорстко налетіли, пане Вікторе (Вацко – прим.)? Ви знаєте деталей більше, ніж я, але ж й футболіста втратити ніяк не можна. Треба ситуацію виправляти.
Щодо Ковтуна, то просто шкода, бо хлопець явно талановитий, подобається публіці.
В.: Я тільки не розумію, чому Хорватія? Що означає те, що в Осієку раділи?
– Певно, там у нього на базі раділи більше, ніж в Україні.
Д.: Це нісенітниця. Вочевидь, самі хорвати й не знали, що це спортсмен, який ментально з їхньою країною. Звісно, якісь побратими на базі його підтримували. Сачко, наприклад, теж тренується у Чехії. То що, всі чехи думають, що він чех?
– Наостанок хотілося б завершити не спортивним, але важливим, актуальним. Ви оголосили про збір на розмінування українських територій з ціллю у чотири мільйони гривень. Тут навряд чи треба пояснювати важливість українській аудиторії, але все-таки, можливо, кілька слів, чому вирішили взятися саме за розмінування?
Д.: Залученість у такі збори не відбувається просто так. Ми маємо деякі домовленості, і наш обовʼязок, з яким ми їдемо на Євробачення, – це великий збір з серйозною метою.
Але ми маємо розуміти, що на Євробаченні є свої правила. Вони бояться усього. Причини очевидні: війна, в якій вони нам допомагають, поки що не їхня війна. І не всі збори можна проводити, не все можна донести. Ми вже разом з українськими фондами, зокрема з гуманітарним Фондом Притули, вже дивимося на ситуацію: а що саме ми можемо провести? Те, що буде корисним передусім для нас, те, на що нам потрібні гроші. Без цього на Євробачення їхати від України наразі немає жодного сенсу.
Проблема з розмінуванням тягнеться нескінченно. На це потрібні гроші, але складніше збирати зараз всередині країни, тому що пріоритет для активної фази війни. Тому з європейців гроші взяти на розмінування було б правильніше.
Збір суперважливий. Сподіваємося, що європейська аудиторія, а не наша, буде його закривати. Ми для цього все маємо зробити. Сума немаленька – чотири мільйони гривень, але її треба зібрати під час підготовки до Євробачення і під час власне конкурсу. Тут стоїть моє ім'я, тут стоїть ім'я Сергія Притули, ми відповідальні за цей збір, і нам треба його закрити. Це наше завдання, і жодних підводних каменів тут бути не може.
Фото: надані гуртом Ziferblat, ziferblat_band, Andrew Yates/Global Look Press
Другие посты блога
