І до Буткевича тут був футбол. Згадуємо усі зниклі клуби українського Полісся

Цей пост зроблений користувачем Tribuna.com.

Підтримайте його плюсами і коментарями та долучайтесь до нашого ком’юніті, щоб цікавого контенту про спорт на «Трибуні» ставало ще більше.

***

Полісся – ландшафтний і культурно-етнографічний регіон, що розкинувся на Півночі України, займаючи майже 20% площі держави. Проте історично край і близько не мав відповідного представництва в українському футболі, особливо на тлі індустріального Сходу. Насамперед із-за географічно-економічних особливостей.

Наразі в українському футболі представлено 7 клубів із регіону: «Полісся» (Житомир), «Оболонь» (Київ), «Верес» (Рівне) з нюансом, «Нива» (Кудрівка), «Діназ» (Вишгород) і «Чайка» (Петропавлівська Борщагівка). Але до того (за часи незалежності) існувало ще 15 таких професійних клубів. Їх ми й згадаємо у нашій подорожі забутими місцями футбольної слави лісо-болотяного краю.

Львівська область

«Рава» Рава-Руська

Коли грали: 2003-2006

Найкращий результат: 1 місце в групі А Другої ліги 2004/05

Розпочнемо з клубу з Львівської області, що мало асоціюється з Поліссям, проте північно-західна її частина області знаходиться саме в межах малого Полісся. Проте регіон представляло не найбільше його місто Шептицький (місцевий «Шахтар» грав тільки на рівні ААФУ), а клубом «Рава» з прикордонного містечка Рава-Руська.

Клуб, яким опікувався місцевий підприємець Лозинський, досить успішно почав свої виступи у профі. У сезоні 2003/04 команда посіла 3-тє місце у Другій лізі, а в наступному й взагалі виграла Групу А дивізіону. Заодно і підтвердивши свою першість у львівському Поліссі й над уродженцем Шептицького Миколою Морозюком. Який у складі «Динамо-3» програв «Раві» 1:3 у березні 2005-го.

Однак цей успішний сезон став і початком кінця клубу. «Рава» із-за проблем з грошима не змогла собі дозволити участь у Першій Лізі та знову провела сезон (2005/06) у Другій, після чого і зникла. Однак залишила по собі українському футболу свого Кантона. Таке прізвисько отримав нападник Роман Каракевич (за стиль гри та експресію), якого «Рава» у 2003 році витягнула з обласних змагань. 21 річний гравець віддячив їй за це 21 голом у сезоні 2003/04, згодом Роман забивав і у Вищій лізі (за «Нафтовик», «Кривбас» та інших). Але й поза полем мав ефективність, наразі у Каракевича 9 дітей, а от у «Рави» лиш відсутність перспектив для повернення у великий футбол.

Волинська область

«Ковель-Волинь-2»

Коли грали: 2001-2003 рік

Найкращий результат: 6 місце у групі А Другої ліги 2002/03

Поліська частина Рівненської області, на жаль, ніколи не була представлена в професійному футболі, на відміну від Волинської. Проте і тут не все так райдужно, єдиним представником став і то фарм луцької «Волині».

Ковельський район свого часу став важливою віхою життя та творчості Лесі Українки, але не українського клубного футболу, навіть на рівні ПФЛ. Всього два роки провівши у профі під крилом лучан без особливих успіхів, які згодом відмовилися від другої команди. Проте академія клубу дала значно більше, виховавши цілі плеяди класних гравців. Тарас Михалик, Андрій Федецький, Тарас Романчук, Михайло Неділько пройшли саме футбольну школу «залізничників».

У 2023-му місцевий стадіон «Локомотив» був реконструйований, що породило чутки про можливість відновлення тут професійного клубу. Але чутками все і скінчилось. Однак, про небезпідставність подібних ідеї колись говорив і Віталій Кварцяний: «Ковель – це Чикаго. Ковель – шість букв, Чикаго – шість букв. В Чикаго є команда хокейно-баскетбольно-футбольна, а в Ковелі що, менше грошей? Думаю, в Чикаго менше, ніж в Ковелі», – сказав він у 2018 році в ефірі обласного телеканалу «Аверс».

Хмельницька область

«Темп» Шепетівка

Коли грали: 1992-1995 рік

Найкращий результат: 9 місце у Вищій лізі 1993/94

Ще одна неочевидна область для цього списку. Місто, що з трьох сторін окутане природним заказником Мале Полісся, у 90-х було й окутане футбольним епатажем. Все завдяки президенту клубу Джумберу Нішніанідзе.

Шепетівка в українській футбольній культурі часто асоціюється з глибокою провінційністю, як правило, в негативній конотації. Проте насправді цього не заслуговує, адже окрім природного надбання місто володіє і досить вагомою футбольною спадщиною. «Темп» став першим представником поліського регіону в еліті, неодноразово входив в трійку найвідвідуваніших клубів країни, а ще його кольори представляли збірники декількох країн.

Більш детально про самобутній клуб у статті на сайті, що якраз нещодавно була переведена на українську: Зниклі футбольні клуби України. ФК "Темп" (Шепетівка, Хмельницька область)

Житомирська область

«Керамік» Баранівка

Коли грали: 1994-1997

Найкращий результат: 13 місце у групі А Другої ліги 1995/96

Баранівка – невелике місто на півдні нинішнього Звягельського району, яке відоме своєю витонченістю. Точніше витонченістю свого фарфору, який мав славу і в Європі. Саме керамічне підприємство і стало головним чинником утворення в місті футбольного клубу. Проте доля його була та ж крихка, як і головна гордість жителів Баранівки, до того ж без яскравих візерунків.

В 1994-му баранівці почали шлях у ПФЛ з третьої ліги, закінчивши дебютний сезон в середні таблиці. Після розформування Третьої ліги в сезоні 1995/96 «Керамік» опинився у Другій, де і здобув свій найкращий результат в історії — 13-ту сходинку у своїй групі. А наступного року клуб взагалі знявся посеред чемпіонату, так і закінчивши свою історію у великому футболі. Далі були тільки виступи у районних і обласних змаганнях.

«Папірник» Малин

Коли грали: 1996-2000

Найкращий результат: 6 місце у групі А Другої ліги 1998/99

У 1992 році місцевий папіряний завод відновив футбольну команду, почавши шлях з обласних турнірів. Варто відзначити, що перші свої ігри в історії «гаманці» (прізвисько отримано від перекладу назви клубу на російську, тобто «Бумажник») провели ще аж у 1923 році. Але тоді вони грали лиш товарняки з іншими представниками древлянського краю, а от в 1996-му малинці вже вийшли й на професійний рівень.

«Папірник» мав маленький бюджет навіть за мірками Другої ліги. Тому і результати мав відповідні, зазвичай у другій половині таблиці, щоправда, було і виключення (6 місце у сезоні 1998/99). У 2000 році після 4 років існування команда знялась зі змагань. Окрім проблем з фінансами, зникнення спричинив і конфлікт інтересів з «Поліссям», яке вилетіло тоді в Другу лігу. А малинці якраз були їхнім фармом.

Однак, якби не «Папірник», хто зна, чи почули ми коли-небудь брутальні спічі помічника тренера «Оболоні» Олександра Антоненка в адресу суддів? Адже саме «Папірник» став відправною точкою місцевого вихованця у футбольній кар’єрі. До речі, якраз неподалік стадіону «Оболоні» Антоненка видніється торгівельний центр, власником якого є уродженець Малину бізнесмен Гарік Корогодський. Можливо, саме він колись і відновить славу малинського футболу знову.

«Система КХП» Черняхів

Коли грали: 2002-2003

Найкращий результат: 12 місце у групі А Другої ліги 2002/03

Наприкінці 90-х і на початку нульових клуб став справжнім грандом обласного футболу, вигравши три чемпіонства. На цьому черняхівці не зупинились та подались у профі в сезоні 2002/03. Проте це стало єдиним сезоном у такому статусі для хлібопекарів (власником був місцевий хлібзавод КХП), ще і закінчили його майже в кінці таблиці.

Однак варто тут і згадати про одного італійського проповідника, що був пов’язаний із селищем. І ні, мова не про теолога з Апеннін Фауста Соцціна, який у 17 столітті зробив Черняхів центром поширення своєї течії протестантизму. Тут ідеться вже про іншого італійця, проповідника «кальчо» Невіо Скалу. Який разом із донецьким «Шахтарем» у 2002 році приїжджав до Черняхова на матч Кубка України. Виїзд виявися успішним для Скали: 4:0 за гірниками.

Проте після локального успіху, як і Соццін, Скала не мав глобальних здобутків на наших теренах. Якщо Соццін був вимушений свого часу покинути Україну з-за тиску католицької влади Речі Посполитої, то Скала – через невдоволення власника «Шахтаря» після невдалого сезону. Можливо, в обох то було прокляття черняхівських боліт?

«Житичі» й «Житомир»

Коли грали: 2005-2006

Найкращий результат: 8 і 14 місце відповідно у групі А Другої ліги 2005/06

Обидва клуби були створені після зникнення місцевого «Полісся» у 2005 році. МФК «Житомир», як зрозуміло з назви, був комунальним клубом, а от «Житичі» були приватним, хоч і не без зв“язку з політичними структурами. Але обидва прожили недовго.

«Житомир» взагалі ще перестав існувати після 21 туру. Адже клубу зупинили фінансування з міського бюджету у зв’язку з втратою мерської посади Георгієм Буравковим, одним з ініціаторів створення клубу. У «Житичів» же справи були трохи краще: й у фінансах, і у таблиці. Клуб мав більш пристойний склад та підібрав кращих гравців «містян» після його зникнення, але на наступний рік «Житичі» не пройшли ліцензування. У 2011-му їхній президент намагався відновити клуб, але щось не зрослось. До слова, ці «Житичі» не мають нічого спільного з нинішнім грандом українського волейболу «Житичі-Полісся».

«Коростень»

Коли грали: 2007-2009

Найкращий результат: 8 місце у групі А Другої ліги 2007/08

У 2007 році «Коростень» почав виступи у Другій лізі. Тоді рада міста за підтримки області ініціювала переведення клубу в професіонали. Для цього навіть реконструювали місцевий стадіон. Головним обличчям клубу став Микола Присяжнюк – депутат-регіонал, згодом міністр аграрної політики й продовольства України у 2010-2014 роках та майбутній фігурант карної справи. А поруч був тодішній голова Житомирської облдержадміністрації Юрій Павленко.

Команда під керівництвом місцевого тренера Анатолія Жураковського у свій перший сезон 2007/08 посіла місце в середині турнірної таблиці. А от в наступному у клубу почалися проблеми не тільки з результатами, а й з фінансами. Але головна проблема була в автобусі, і ні, справа тут не в тактичних побудовах тренера. 4 квітня 2009 року «Коростень» не виїхав на гру 22 туру проти «Вереса» в Рівне, пояснивши це поломкою клубного автобуса. Дисциплінарний комітет ПФЛ не визнав пояснень сторони, що провинилася, як підсумок – технічна поразка 0:3. Але найголовнішим було те, що команду відрахували зі змагань. Адже окрім цього були й інші численні порушення, в тому числі й ще один «недоїзд» на матч 20-го туру з білоцерківською «Россю».

Після того місто не бачило професійного футболу. Проте зараз у місті функціонує аматорський «Мал», що бере участь в обласних змаганнях і має непогану дитячу-юнацьку школу.

«Звягель»

Коли грали: 2022-2024

Найкращий результат: 3 місце у Другій лізі 2023/24

Дорогою з Житомира до Звягеля можна добре відчути дух регіону, адже окрім лісів за 70 км ви нічого майже не побачите. А діставшись до місяця призначення, ви, вірогідно, не відчуєте, особливо змін. Адже невеликі панельні будинки тут, скоріше, гості в древних зарослях, аніж господарі, як і місцевий стадіон. На якому не так давно ще грав місцевий ФК.

Цей маршрут колись був актуальний і для резервістів «Полісся», адже «Звягель» був створений саме як його сателіт. Але проіснував всього два роки, до створення «Полісся-2» влітку 2024-го. За цей час місцеві вболівальники, окрім молодих українців з «Полісся», встигли й побачити декількох колоритних легіонерів. Серед них своєю біографією особливо виділився Джордж-Льюїс, який був вихованцем лондонського «Арсенала». Особливо якраз ці гравці й допомогли Звягелю здобути путівку в Першу лігу, якої місцеві жителі так і не побачили.

Київська область

«Система-Борекс» Бородянка

Коли грали: 1993-2005

Найкращий результат: 15 місце у Першій лізі 2002/03

На початку 1980-х у місті Бородянка на основі екскаваторного підприємства (звідти й така дивна назва, хоча починали під назвою «Гарт») виникає футбольний клуб, що згодом у 1990 році завоює Кубок УРСР. А в 1992 році стартує й у ПФЛ з третьої ліги.

До 1997-го клуб вище другої ліги не підіймався, поки не почав співпрацювати зі столичним ЦСКА. Ставши фармом армійців, команда отримала значне підсилення у вигляді молодих талантів, що потім розкриються і в еліті. В сезоні 1997/98 команда посіла друге місце і піднялася до Першої ліги. Проте клуб все одно робив головну ставку насамперед на місцевих вихованців, шукаючи також таланти в області та сусідній Житомирщині. Одним з елементів цього скаутингу став і вже згаданий Олександр Антоненко, який став і найкращим бомбардиром в історії «Системи-Борекс». Але і без нього за клуб пограли достатньо інших відомих постатей, наприклад, нинішній тренер «Карпат» Владислав Лупашко.

Клуб проіснував 12 років, закінчивши свій шлях переродженням вже у наддніпрянській частині Київщини, а саме в Боярці під назвою «Інтер». Не зайвим буде згадати й стадіон в Бородянці, який реконструював клуб до участі в Першій лізі. Це був класний стадіон для провінційного клубу, футбольний, з дахом (рідкість для тих часів). Поблизу стадіону клуб побудував ще 5 полів, які служили тренувальною базою для головної та дитячо-юнацьких команд. З 2007 по 2011 рік тут навіть грала молодіжна збірна, з Ярмоленком, Коноплянкою та іншими молодим проспектами. Тодішній охоронець стадіону згадував, що місцеві діти тоді ледве не бились у черзі за їхніми автографами. Але поки про повернення футбольних зірок Бородянка може лише мріяти, окрім значних руйнувань спричинених вторгненням РФ, місто страждає і від неефективно управління.

«Схід» Славутич

Коли грали: 1994-1997

Найкращий результат: 8 місце у групі А Другої ліги 1997/98

Місто Київської області, що зі всіх сторін оточено територією Чернігівської, теж мало свого представника у професійному футболі. «Славутич» в 90-х заскочив на три роки у ПФЛ, і зробив це досить унікальним шляхом, за 4 тури до закінчення змагань в третій лізі.

До цієї ситуації був причетний ще один клуб із київського Полісся, а саме «Трансімпекс» з Вишневого та його фарм «Трансімпекс-Рось 2» (с.Терезине). Головна і друга команда клубу заявились у 1994 році на змагання у Третій лізі, проте через проблеми з фінансуванням обидва клуби вирішили знятися посеред чемпіонату. А про правонаступництво домовилися вже зі «Сходом». Власне, тому «Трансімпекс» й не було виділено окремо у тексті. Команді зі Славутича автоматично й перерахували очки обидвох команд, тому за сезон третьої ліги «Схід» набрав 51 бал, зігравши всього 4 тури. Як виник ла ця оборудка – достеменно і досі невідомо, як і її ціль.

Вже після розформування Третьої ліги у 1995 році команда потрапила в Другу лігу, де провела три роки без особливих успіхів і згадок. Окрім постійних змін назви: кожного сезону клуб іншу назву, після «Сходу» була «Нерафа», а потім і «Славутич-ЧАЕС».

«Нафком» Ірпінь/Бровари

Коли грали: 2001-2009

Найкращий результат: 14 місце у Першій лізі 2003/04

У 2001 році два київських підприємці, Олександр Кравчук (син першого президента) та Володимир Нечипоренко, зацікавились ідеєю створення футбольного клубу. Цей проєкт вони бачили під яскравою вивіскою ФК «Апельсин». Головним тренером призначили 40-річного тоді Олега Федорчука, якого наділили й менеджерськими повноваженями. Проте як розповідав журналіст Артур Валерко, Федорчук соромився тренувати клуб з такою дивакуватою назвою, тому прописав у заявковому листі назву «Нафком» (що відсилало до бізнесу власників). Але цитрусовий фрукт на емблемі все-таки залишився.

Федорчук комплектував команду переважно з молоді: Шарпар, Литовченко, Козаченко та інші, які згодом розкриються й в еліті. Але головною зіркою команди тоді був нападник Сергій Левченко, куплений у менхенґладбахської «Боруссії» за 50 000 євро. Місцем дислокації клуб обрав Ірпінь, окрім близькості до столиці, перевагою було й можливість застосовувати інфраструктуру місцевої Податкової Академії. Саме в Ірпені під назвою «Нафком-Академія» клуб провів свої перші три роки: в першому сезоні вони були другими, а наступного взагалі виграли Групу А та піднялись у класі. Хороша гра команди в ці роки допомогла ірпінцям засвітити й кіпера Козаченка, якого у 2002 продали в «Сієну» (!). Щоправда, надовго він там не затримався і повернувся назад через рік, допомагати клубу вже у Першій Лізі. Завершили «апельсини» той дебютний сезон у Першій лізі на 14 місці, зберігши прописку.

Однак влітку 2004-го клуб не зміг домовитися з владою Ірпеня щодо оренди стадіону. І переїхав вже в інше київське передмістя, Бровари, отримавши і коротшу назву «Нафком». Це був період спаду, адже спочатку команда втратила декількох основних гравців (того ж Левченка) і вилетіла. А далі були чотири роки посередньої гри у Другій лізі. Завершенням чого у 2009 році став продаж Кравчуком клубу сумнівним інвесторам за 1 грн, які добили його остаточно, залишивши борги.

Проте період в Броварах мав і позитивні моменти: тут, наприклад, сформувалось значне фанатське угруповання, що існує і понині. Наразі Бровари є одним з найбільших міст України без професійного футбольного клубу.

Чернігівська область

«Єдність» Плиски

Коли грали: 2005-2013 рік

Найкращий результат: 3 місце у групі А Другої ліги 2006/07

У 2005 році команда з села Плиски тоді ще Борзнянського району (зараз вже Ніжинський) на тлі успіхів в обласному футболі заявляється у професіонали. Клубом володіла місцева фірма «Агросервіс».

Команда з неба зірок не хапала, як видно з найкращого результату. За виключенням хіба що Юрія Дмитруліна, якого «Єдність» вихопила під кінець його кар’єри у 2008 році. Зате, на відміну від інших подібних клубів, «Єдність» розвивала інфраструктуру, побудувавши гідну базу і стадіон. Що допомогло свого часу клубу не впасти обличчям в бруд перед тодішнім володарем Кубка УЄФА донецьким «Шахтарем», який завітав до Плисків у березні 2009-го для змагань в Кубку. Гірники виграли тоді 3:1, юний Ярослав Ракицький забив свій перший гол за донеччан, а гол капітана «Єдності» Миколи Наконечного став, мабуть, головною віхою клубу, як і його святкування із сальто. А от «Шахтар» скромно підіб“є результат зустрічі на своєму сайті заголовком: «Клас б“є «Єдність».

Хоч і профі-клубу тут вже немає 12 років, однак і дотепер існує дитяча академія. Варто згадати, що у 2017-2020 роках жіноча команда "Єдності" брала участь у Вищій лізі.

«Десна» Чернігів

Коли грали: 1992-2022

Найкращий результат: 4 місце в УПЛ 2019/20

Клуб, який не потребує особливого представлення, як і його місто, проте, звісно, заслуговує своєї згадки. Останні роки до військового вторгнення РФ «Десна» була вагомою силою в українському чемпіонаті, хоч і останній час переживала фінансові складнощі. Доля клубу з княжого міста взагалі була нелегка і до того. Клуб постійно страждав від неефективного управління різних персон, неодноразово перебуваючи на межі знищення, але якось все-таки виживав, хоч і довго гравши в нижчих лігах.

Але згодом чернігівцям окрім виходу вперше в УПЛ в 2017 році підкорились і єврокубки у 2020-му. «Десна» стала першим представником українського Полісся в єврокубках та була причетна до зрощення найдорожчого українського гравця в історії України Михайла Мудрика, вже не кажучи про місцевого вихованця Андрія Ярмоленка. До речі, клуб має ще один унікальний здобуток, хоч і з гірким присмаком. «Десна» провела найменшу кількість матчів в єврокубках серед українських команд, адже потрапила туди в ковідний сезон, коли у кваліфікації Ліги Європи грався лиш один матч. Але на виправдання чернігівців зазначимо, що її суперником тоді був німецький «Вольфсбург», ще й на виїзді.

Зараз місто представлено комунальним клубом «Чернігів», але останні пів року активно ходили чутки, про те, що вишгородський «Діназ» може переїхати у Чернігів і почати грати під брендом «орлів». Небезпідставність чуток ніби підтверджувало і те, що вишгородців тренував легендарний для «Десни» Олександр Рябоконь, який потім і мав очолити відновлений клуб. Але близько місяця тому Рябоконь залишив «Діназ», а чутки про відродження «Десни» знову затихли.

***

А який з цих клубів запам'ятався вам і чим саме? Розповідайте в коментарях 👇