Тег «найкраща в історії» – чорна мітка для збірних України. З ними завжди щось йде не так
Футбольна команда підтверджує правило.
Є кілька чітких критеріїв, за якими нинішню збірну України з футболу на чолі з Сергієм Ребровим сміливо можна вважати найкращою чи найсильнішою за весь час незалежності за підбором виконавців.
В нас ніколи не було настільки багато представників у топових європейських чемпіонатах. Наших гравців ніколи раніше не купували за 70 мільйонів євро – та й навіть за 30 не сказати, щоб часто (троє з чотирьох, хто «пробивав» цю суму – чинні гравці національної команди). Українця в статусі найкращого бомбардира провідної ліги ми не бачили пару десятиріч, а наших грандів в єврокубках з українцями майже на всіх ключових ролях – ледь не з кінця 1990-х.
Тому, з одного боку – «золоте покоління» і «найкраща збірна в історії» на папері, а з іншого – невиразна гра другим номером проти середняків, останнє місце в групі на чемпіонаті Європи і порятунок від вильоту в дивізіон С Ліги націй до команд штибу Кіпру, Естонії та Фарер імені глибокого резервіста «Олімпіакоса». Та конфлікти чи принаймні чутки про конфлікти – між Ребровим та Олександром Зінченком за лідерство, Михайлом Мудриком та Миколою Шапаренком за ігровий номер, і так далі, і тому подібне.
Але для кожного, хто стежить за українським спортом за межами футболу, подібний стан речей не є новиною – майже кожен раз, коли на якусь українську команду з якихось причин вішають тег «найкраща в історії», з нею трапляється щось не дуже позитивне. Окрім футбольної збірної, виступи якої у календарному 2024-му вже детально розібрали колеги:
Є ще щонайменше чотири хрестоматійних приклади. Нагадуємо – або ж розповідаємо, якщо ви раніше про них не чули.
Найсвіжіша історія, новий епізод якої трапився буквально тиждень тому. Прямо зараз Україна має найкраще покоління гравчинь в історії (три представниці у топ-35 рейтингу WTA): Еліна Світоліна на пристойному рівні повернулась у спорт після народження доньки, 22-річна Марта Костюк – висхідна зірка ледь не світового масштабу, у Даяни Ястремської та Ангеліни Калініної (#57 рейтингу станом на сьогодні) останніми роками теж були свої хайлайти.
Але минулого вікенду українська збірна знаходилась в одному програному сеті від вильоту в регіональну групу (це третій за статусом дивізіон) Кубка Біллі Джин Кінг, єдиного офіційного змагання жіночих національних команд у календарі. Бо просто не змогла зібрати на матч з Австрією не те що найсильніший – навіть наближений до нього склад.
Як найсильніша в історії збірна України ризикує вилетіти до регіональної групи Кубка Біллі Джин Кінг
Проте це не разова історія, викликана обставинами – навесні українська збірна програла Румунії у поєдинку за вихід до фінального етапу Кубка, маючи Світоліну в складі та ведучи 2:0 у протистоянні до трьох перемог. Запам’ятався той матч не стільки підсумковим результатом, хоча й поразка сама по собі була болючою, скільки гучним конфліктом між бізнесменом та волонтером Юрієм Сапроновим (він тривалий час був спонсором Еліни і допоміг їй вийти на топовий рівень) і транслятором Setanta Sports, а також публічною критикою на адресу сестер Кіченок, які програли вирішальний парний матч. Теж, до речі, далеко не останніх людей у жіночому тенісі – якщо Надія прямо зараз посідає сорокову позицію у парному рейтингу WTA, то Людмила в ньому четверта, маючи у 2024-му найкращі результати в кар’єрі. А це, на секундочку, перемога на US Open та фінал Australian Open.
У фіналі цьогорічного Кубка Біллі Джин Кінг у підсумку зустрілись збірні Італії та Словаччини – з однією тенісисткою з топ-40 рейтингу WTA на дві команди (вона, #4 Жасмін Паоліні, зрештою і вирішила долю протистояння на користь італійок). А Україна із потенційно зірковим складом залишається за межами світової групи – наступного року знову гратиме кваліфікацію, знову буде у ній несіяною і знову ризикуватиме опинитись між небом та землею.
Ви можете не знати актуальний склад нашої волейбольної команди, рівень турнірів, у яких вона грає (він, якщо що, дуже пристойний), але точно чули про неї дві речі – з подачі найкращого українського волейболіста сучасності Олега Плотницького її лідери самі називають себе не інакше, як золотим поколінням, а ще вони постійно з кимось за щось сваряться. Найчастіше – з національною федерацією: то через преміальні, то через призначення тренерів. Але трапляється й таке, що можуть зачепитись і зі звичайними вболівальниками у соціальних мережах.
Проте у чоловічому волейболі реальність значно цікавіша, аніж у футболі чи тенісі. Після того, як збірна не пройшла кваліфікацію на Олімпіаду (не те, щоб була зобов’язана потрапляти у Париж, але шанси мала), латвійця Угіса Крастіньша на посаді головного тренера змінив аргентинець Рауль Лосано, до ідеї призначення якого Плотницький – один з найкращих гравців топового чемпіонату Італії прямо зараз – ставився дуже скептично і не соромився її відкрито критикувати.
Влітку 2024-го Олег, який формально є капітаном збірної, та ще низка важливих гравців під найрізноманітнішими приводами відмовились приїздити у національну команду. А та під керівництвом Лосано далеким від оптимального складом взяла і виграла Золоту Євролігу, зберігши у світовому рейтингу позицію достатню для того, щоб кваліфікуватись на наступний чемпіонат світу, який пройде у 2025-му.
Остаточно цей конфлікт не вирішено досі. Плотницький кілька тижнів тому заявив, що не готовий повертатись у склад збірної до вирішення «деяких питань», але при цьому й майбутнє Лосано, чиє призначення, попри початковий скептицизм, виявилось доволі успішним у короткостроковій перспективі, теж не визначене – за чутками, найближчим часом йому має надійти пропозиція очолити рідну Аргентину.
Тріумф естафетної команди на Олімпіаді у Сочі – точно найбільш пам’ятна, а, цілком імовірно, і просто найбільша перемога нашого зимового спорту за весь час незалежності. Неймовірний, легендарний, грандіозний (можете додати ще декілька епітетів на свій смак – усі вони будуть в тему) успіх не лише у спортивному плані: золото, якого ніхто не очікував, здобуте на полі супротивника на піку, як нам здавалось у 2014-му, історичних для України суспільно-політичних подій.
Втрата інтересу, відхід Санітри та знову відсутність стратегії: 6 думок про біатлонний сезон України
За десять років, що пройшли з моменту перемоги дівчат на Іграх-2014, вона сама по собі не стала менш значущою, але в неї з’явився гіркий післясмак. По-перше, наш біатлон взагалі ніяк не зміг від неї відштовхнутись – остання жіноча нагорода навіть просто на етапах Кубка світу, не кажучи вже про більш статусні змагання, датується березнем 2021 року (срібло Юлії Джими у спринті в чеському Нове-Место), а найкраща з українок у загальному заліку попереднього Кубка світу (знову-таки Джима) фінішувала тільки 24-ю, набравши майже у два рази менше очок, ніж німкеня Яніна Хеттіх-Вальц, яка замкнула першу десятку.
По-друге, лідерки збірної-2014 не зуміли піти зі спорту вчасно та красиво, зіпсувавши враження від, без перебільшення, класних та загалом успішних кар’єр. Місця в четвертих-п’ятих десятках, багатохвилинні програші лідеркам і дискваліфікація Віти Семеренко за пропуск трьох допінг-тестів впродовж календарного року як остаточний фінал – точно не те, що хотілося б запам’ятати про найсильнішу команду в історії українського біатлону. Але, на жаль, запам’ятовується завжди останнє – далеко не найкраще і не найприємніше, що було із нашою жіночою збірною.
Навряд чи в нас колись був набір гравців сильніший, ніж той, що Айнарс Багатскіс повіз на чемпіонат Європи 2022 року. Двоє чинних гравців НБА (так, не зірок найкращої ліги світу, але інших у нас немає), низка ветеранів, що застала у національній команді ще успіхи початку 2010-х імені Майка Фрателло, та цікаві представники нового покоління – зокрема, Іссуф Санон, якого свого часу драфтували вище за Святослава Михайлюка, та Дмитро Скапінцев, який згодом дійшов до НБА і в попередньому сезоні навіть зіграв кілька хвилин за «Нью-Йорк» в офіційних поєдинках.
Очікування були не захмарними (точно не на рівні нагород чемпіонату Європи), але від найкращого пулу баскетболістів в історії – на думку, наприклад, дворазового чемпіона НБА Станіслава Медведенка – хотілось бачити принаймні повторення найкращих результатів в історії. А це потрапляння у вісімку найкращих на Євробаскеті та кваліфікація на чемпіонат світу – на ньому українська збірна грала поки що лише одного разу за весь час незалежності.
Результат вийшов дуже таким собі: Україна з пригодами вийшла з групи (вирішальний матч з Естонією виграла завдяки підбиранню в нападі від найнижчого за зростом гравця у заявці на чемпіонат Європи), в 1/8 фіналу без шансів програла не комусь з топів, а всього лиш полякам у матчі, в якому Михайлюк кинув 0/8 триочкових, відбір на ЧС завалила зокрема через виїзну поразку від Ісландії – знову ж, маючи представників НБА у складі.
І у підсумку Багатскіс не зміг навіть не дотягнутись до результатів Фрателло, а й просто перевершити досягнення на чолі національної збірної Євгена Мурзіна. У якого і резюме значно скромніше (він не те, що в Євролізі не працював – українську Суперлігу ніколи не вигравав у якості головного тренера), і кадрові можливості були неспівставними – про приїзд Михайлюка з Олексієм Ленем на бодай один з двох своїх чемпіонатів Європи він міг лише мріяти.
Вайб «найкращої команди в історії», як це часто трапляється, розвіявся дуже швидко. Прямо зараз українська баскетбольна збірна взагалі ризикує не відібратись на найближчий чемпіонат Європи (до цього не пропускали жодного, починаючи з 2011 року – зіграли на п’яти турнірах поспіль), йдучи останньою в групі зі Словенією, Ізраїлем та Португалією. Втім, як і у випадку з Ребровим та футбольною командою, хеппі-енд тут все ще можливий: попереду дві третини кваліфікаційних матчів, а для потрапляння на Євробаскет-2025 достатньо буде просто не стати останніми у квартеті.
Як вважаєте, із чим це все пов’язано – з невмінням українських команд досягати позитивних результатів під тиском чи з банально завищеними від них очікуваннями?
Діліться думками та ідеями в коментарях 👇
Фото: Fabio Frustaci/Keystone Press Agency, Joao Gabriel Alves/dpa, Petter Arvidson/Keystone Press Agency, Soeren Stache/dpa, IMAGO/BEAUTIFUL SPORTS / Globallookpress.com
Другие посты блога
