Коли плакали всі Філіппіни
Найкращий нокаут, що я бачив у своєму житті.
Матеріал написаний у рамках блогерського конкурсу «Вище пояса!».
***
Кінець 90-х - початок 00-х – це підйом мексиканського боксу.
Після того, як Оскар де ла Хойя де-факто закінчив кар’єру великого Хуліо Сезара Чавеса, Мексика шукала нового героя нації. І знайшла їх аж пару! Ними стали Марко Антоніо Баррера на прізвисько «Baby-Faced Assassin» (вбивця з обличчям дитини. Вибач, Стеф, ти не перший) та Ерік Моралес на прізвисько «El Terrible» (жахливий).
Марко Антоніо Баррера став чемпіоном ще в 1995-му році за версією WBO у вазі до 55 кг. І вже тоді журналісти почали його називати «наступним мексиканським Хуліо Сезаром Чавесом». Дещо підпсували його репутацію дві поразки від Джуніора Джонса (не плутати з Роєм Джонсом-мол. То інша вага й історія), одна з яких була з позначкою «дискваліфікація», через вихід у ринг корнермена Баррери, щоб припинити побиття підлеглого. Але популярність Марко Антоніо у Мексиці це не зменшило. Тим паче, Баррера невдовзі повернув собі титул і декілька разів його захистив. Аж поки не провів дивний бій проти Цезара Наєра, у якому переміг нокаутом у четвертому раунді. Пізніше Каліфорнійська атлетична комісія оголосила бій таким, який не відбувся, через махінації Наєра з рекордом і перебування того у команді Баррери. Словом, мутна історія.
З таким бекґраундом «Baby-Faced Assassin» підійшов до великого мексиканського протистояння – бою з Еріком Моралесом.
Ерік Моралес був молодшим за Барреру на 2,5 роки. Але кар’єру свою збудував не менш стрімко. Вже в 21 рік «El Terrible» завоював титул чемпіона за версією WBC у вазі до 55 кг., перемігши майбутнього члена Залу слави боксу Даніеля Сарагосу нокаутом в 11-му раунді. Після трьох захистів титулу (всі перемоги нокаутом) Моралес зійшовся у поєдинку з кривдником Баррери Джуніором Джонсом, який на той момент був грозою мексиканців і мав стрік із 35 (!) перемог над представниками Мексики. Вся Мексика вимагала помсти і Ерік дав її, нокаутувавши Джонса у четвертому раунді. Ще через декілька вдалих захистів титулу «El Terrible» підійшов до першого бою з Баррерою з рекордом 35-0 і величезним відсотком нокаутів. Це була машина, що все зносила на своєму шляху.
Трилогія Баррера-Моралес увійшла в історію і це було захоплююче протистояння.
В першому бою у 2000-му році переміг «El Terrible» розділеним рішенням суддів (113:114, 114:113, 115:112).
У другому в 2002-му тріумфував вже «Baby-Faced Assassin» одноголосним рішенням (113:115, 113:115, 112:116, перша поразка Моралеса в кар’єрі).
Очевидно було, що потрібен був третій бій для розстановки всіх точок над «і» у цьому протистояння. Вся Мексика стояла на вухах, хайп був неймовірним.
Хоча і без боїв один з одним і Баррера, і Моралес знаходили чим зайнятися.
Так, Марко Антоніо розніс непереможного на той час і хайпового Насіма Хамеда, вигравши титул ще в одній категорії (до 57 кг.)
Ерік пішов ще далі, додавши титули чемпіона ще в двох категоріях (до 57 кг. та до 59 кг.), для останнього перемігши Хесуса Чавеса, неодноразово повалявши його по настилу ринга, чого не міг зробити навіть Флойд Мейвезер. Пізніше «El Terrible» стане чемпіоном і в четвертій категорії.
Отож, третій бій Моралес-Баррера був назначений на 2004-й рік.
Але якщо ви думаєте, що це історія про третю серію цього великого мексиканського протистояння, то ви помиляєтеся. Весь цей опис був для того, щоб читач зрозумів, в якому очікуванні був весь боксерський світ, і особливо Мексика, і яким шоком стало для всіх те, що сталося потім.
***
До третього бою з Моралесом Баррері, який вже мав на той час рекорд 57-3, потрібно було провести захист титулу The Ring (який цінився не менше, ніж від якоїсь організації) проти маловідомого філіппінця Менні Пак’яо, який вже на той час програвав двічі нокаутом і бився майже виключно з такими ж «дрищами»-філіппінцями.
Ну добре, добре, ноунеймом він був для мене (студента, який цікавився тільки хайповим боксом) і на фоні таких глиб, як ці два мексиканці. Насправді ж, Пак’яо вже був чемпіоном у двох категоріях (до 51 кг. та до 55 кг. Знав би, що пізніше здобуде рекордні титули у 8 категоріях, то не перестрибував би 53 кг.) і тепер вирішив піти на підвищення, як у плані ваги (перший бій у 57 кг.), так і рівні опозиції.
І цей філіппінський торнадо на прізвисько «Pac-Man» просто зніс із рингу вже великого Марко Антоніо Барреру і перевернув все уявлення про розклад сил у дивізіоні.
Це був шок! Як? Звідки? Чому?
Але як виявилося, Менні прийшов всерйоз і надовго. І це стало явищем не тільки для цієї ваги, а і для багатьох сусідніх. Пак’яо вигравав титули у 8 (!) категоріях, аж до 67 кг. Це рекорд на всі часи. І нехай ходять розмови, що піднімався по категоріях філіппінець якось неприродньо (ті ж натуральні напівсередньоваговики Шейн Мослі та Антоніо Марґаріто казали, що їх ніхто не бив із такою силою), та з фактами не посперечаєшся.
«Pac-Man» позакривав кар’єри не тільки Марко Антоніо Баррери, а і великих боксерів Еріка Моралеса, Оскара де ла Хойї, Шейна Мослі, Антоніо Марґаріто, Міґеля Котто, Ріккі Геттона і багатьох інших.
Баррера довго уникав реваншу з Пак’яо, розуміючи, наскільки його старе (по боксерським міркам) тіло не пристосовано до швидкості і напору Пакмена. Але серце воїна змусило вийти в ринг через 4 роки, вже на фініші кар’єри. Програв без варіантів, але хоч не нокаутом.
Моралес із Пак’яо влаштували трилогію. В першому поєдинку мінімально виграв Ерік за очками (тричі по 115:113). В другому Менні вже мав перевагу і нокаутував мексиканця у 10-му раунді. В третьому тіло Моралеса не витримало, і він упав вже у третьому раунді. Це було, за великим рахунком, закінчення кар’єри для «El Terrible», незважаючи на лише 30-річний вік.
Словом, ви зрозуміли, що Менні Пак’яо став ворогом мексиканського народу номер один. Але якщо думаєте, що філіппінець – головний герой цієї розповіді, то знову помиляєтеся.
А те останнє (третє) протистояння великих мексиканців Баррера-Моралес, до речі, виграв «Baby-Faced Assassin» рішенням більшості суддів (115:114, 115:113, 114:114).
***
І от тут, коли вся Мексика плакала, і з’явився наш головний герой.
Хуан Мануель «Dinamita» Маркес був старшим за своїх популярних співвітчизників Баррери і Моралеса, тож уваги йому приділяли значно менше. І це не дивно, адже він був «пізнім» боксером.
Свій перший серйозний титульний бій Маркес провів лише у 26 років (програв по очкам Фредді Норвуду), а перший титул чемпіона за версією IBF у вазі до 57 кг. виграв лише у 2003 році у віці майже 30 років. І хоча на той момент рекорд ХММ був топовим 40-2 (була ще дивна поразка через дискваліфікацію у першому бою в кар’єрі), до популярних співвітчизників йому було далеко. У цьому віці Баррера вже йшов на спад, а Моралес фактично закінчив кар’єру.
І от в травні 2004-го, через пів року після першої перемоги Пак’яо над Баррерою, Маркесу випав шанс всього життя – зустрітися із монструозним Пакменом. 30-річний мексиканець проти 25-річного філіппінця.
В першому раунді Пак’яо просто зніс Маркеса. Три нокдауни і мексиканець ледь доживає до гонгу.
Все, Хуане, на пенсію? Ніт! «Dinamita», як птах Фенікс, відродився! І виявилося, що контрпанчевий стиль мексиканця максимально не підходить філіппінцю. ХММ технічно працював на різних дистанціях, сміливо йшов у розміни і не виказував ніякого пієтету більш зірковому супернику. Судді дали нічию (115:110, 110:115, 113:113). Хоча пізніше суддя, що дав нічию, визнав, що зробив це помилково, забувши порахувати один бал Менні (10-7 замість 10-6 у першому раунді). Однак, більшість авторитетних спеціалістів сходилися на думці, що мав перемагати Маркес.
І от тут у Хуана Мануеля відкрилося справжнє друге дихання. Він топово відбоксував ще 10 років, аж до 40-річного віку, залишаючись конкурентним до самого кінця кар’єри.
Ви тільки вдумайтеся, до 40 (!!!) років. І це ж не важковаговики, а легка-напівсередня вага, де знос організму відбувається набагато раніше (згадаємо Еріка Моралеса). Вау!
І це не стиль Флойда Мейвезера, коли працюєш від захисту і пропускаєш мінімум ударів. Бої ХММ – це завжди були рубки, під час яких захоплювало дух і було важко дихати. А після бою, зазвичай, обличчя «Dinamita» було схоже на криваве місиво, адже він був схильний до гематом і розсічень. Ще раз вау!
Більше того, ХММ змінив свій стиль на більш відкритий і видовищний в угоду глядачам.
Врешті-решт, Хаун Мануель Маркес став чемпіоном у чотирьох вагових категоріях, приєднавшись до рекордних показників серед мексиканців Еріка Моралеса та Хорхе Арсе.
«Dinamita» провів ряд великих боїв за цей час, не боячись залазити у важчі категорії і ставити себе в невигідні умови. Б’ючися там і в таких умовах, коли йому не давали жодного шансу. Він неодноразово падав у нокдауни, отримував розсічення і зламаний ніс, але його ніхто не міг звалити в нокаут.
Маркес перемагав таких топів, як Марко Антоніо Баррера, Орландо Салідо, Хоель Касамайор, Хуан Діас. Програвав Флойду Мейвезеру та Тімоті Бредлі, залізши у вже занадто важкі категорії. Наприкінці кар’єри, до речі, переміг і українця Сергія Федченка (по очкам).
Але повернемося до головного протистояння в кар’єрі Хуана Мануеля.
Після першого бою була очевидна необхідність проведення реваншу. Однак у Пак’яо було багато справ і реванш відбувся аж через 4 роки після першого бою. Маркесу було вже майже 35, а «Pac-Man» був у самому розквіті. Тепер вже бій був у більшій вазі (до 59 кг.), назвали його «Unfinished Business» і спеціалісти знову давали мексиканцю мало шансів.
Але знову «Dinamita» постидив критиків. Не обійшлося без вже звичного нокдауну (у третьому раунді), а сам бій пройшов здебільшого на ближній дистанції у постійних розмінах. Маркес був точнішим, але перемогу знову віддали Пак’яо (115:112, 115:112, 114:113). Спеціалісти сходяться на думці, що вирішальним стала саме перевага того нокдауну.
Команда Маркеса одразу ж захотіла реванш, але Пак’яо відмовив (незважаючи на чималу запропоновану суму у 6 мільйонів доларів від Golden Boy Promotion), заявивши «Це вже завершена справа, Я йду у вищий дивізіон за наступним титулом» (у бою з ХММ Менні виграв титул у четвертій категорії).
Можливо, «Pac-Man» сподівався на вихід на пенсію такого незручного йому за стилем мексиканця, але «Dinamita» не збирався цього робити.
Пак’яо ж поліз у вже зовсім важкі для нього категорії, перебивши там топових суперників.
Але ідея-фікс, що він кращий за Пак’яо, не залишала Маркеса. І він пішов вже на зовсім авантюру, полізши у напівсередню вагу за філіппінцем. У 2011-му відбувся третій бій між цими суперниками, і вже у вазі до 66 кг. Єдине, що змогла вибити команда Хуана Мануеля, так це добитися проміжної ваги у 65 кг., щоб залишити хоч якість шанси своєму бійцю. Адже перед цим (з часу їхньої останньої зустрічі) Пак’яо переміг такий список боксерів: Девід Діас, Оскар де ла Хойя, Ріккі Геттон, Міґель Котто, Джошуа Клотті, Антоніо Марґаріто, Шейн Мослі. Як вам такий списочок? І на цього монстра йде ХММ!
Маркесу вже 38, максимально незручна вага, надпотужний Пак’яо. Тут вже й спеціалісти не давали шансів «Dinamita», пророкуючи зниження швидкості з набором ваги.
Але Хуан Мануель знову посрамив усіх. Так, бій вийшов найменш видовищним з усіх протистоянь. Швидкості і насиченості попередніх боїв не було. Ходили розмови, що «Pac-Man» промахнувся із функціональною підготовкою, змінивши тренера по фізо між боями, і ноги в нього не працювали. Але як би там не було, Маркес свою роботу виконав. Він знову був точнішим, знову був незручним. І знову отримав поразку, коли всі бачили перемогу. Цього разу, рішенням більшості суддів (116:112, 115:113, 114:114). Публіка у Вегасі зустріла таке рішення гучним «бууу», а багато хто із спеціалістів назвав це рішення пограбуванням. Хоча комп’ютерна статистика і показувала невелику перевагу Пак’яо (що не дивно при його стилі).
Як би там не було, але трилогія набула сухої статистики 2W-0L-1D для філіппінця. Який може бути реванш за такого розкладу?
Але публіка мала очі і вимагала реваншу. До того ж «Pac-Man» програв Тімоті Бредлі (пізніше візьме в нього реванш, причому двічі) і вимагав певної сатисфакції. Тож, через рік організували останній бій цього великого протистояння.
***
THE FIGHT
8 грудня 2012 року
Лас Вегас, MGM Grand Garden Arena Paradise, Невада, США
Бій за титул WBO «Champion of the Decade»
Вагова категорія: напівсередня (до 66,7 кг.)
Цей бій нарікли «Боєм десятиліття». Він викликав величезний ажіотаж у боксерській спільноті і зібрав неймовірні 1,15 мільйона підписок pay-per-view. Пак’яо отримав за бій гарантовані 26 млн. доларів, натомість Маркес заробив 6 млн. Плюс обоє отримали чималий шмат від переглядів pay-per-view.
На момент бою Менні (54-4-2) було 33 роки, а Хуану Мануелю (54-6-1) 39!. Незважаючи на вік, обоє були серед лідерів pound-for-pound (філіппінець на 2-й позиції, мексиканець на 6-й).
Пак’яо, пам’ятаючи про проблеми третього бою, підійшов у чудовій фізичній формі. Натомість, Маркес не став гнатися за вагою, «програвши» на зважуванні цілих 2 кг.
Перші два раунди залишилися за Пакменом. Він добре рухався і встигав піти з лінії атаки ударів «Dinamita». Натомість сам викидав достатню кількість ударів, щоб забирати раунди.
В третьому раунді ХММ почав частіше пробивати по корпусу опонента, уповільнюючи його рухи. А потім класно перевів з корпусу в голову, вперше за чотири протистояння відправивши Менні на настил рингу. Нокдаун був відчутний, але «Pac-Man» швидко встав на ноги і дотримався до кінця раунду.
У перерві тренер філіппінця Фредді Роач порадив не відходити від правого кросу опонента (саме так він отримав нокдаун), а пірнати під руку, щоб виходити потім зі своїм ударом (пізніше це зіграє свою роль).
В четвертому раунді Мені приходив до тями, натомість Хуан Мануель відпрацьовував точно, але не вкладаючись, спокійно забравши цей раунд на картках всіх суддів.
П’ятий раунд журнал The Ring назвав «раундом року». Спочатку «Pac-Man» підняв темп і включив свою ліву руку. Пробивши пару разів, він дістав лівим прямим Маркеса, через що той доторкнувся рукавичкою канвасу рингу. Нокдаун був не тяжким, але він був. Після відновлення бою «Dinamita» пішов працювати у своєму улюбленому стилі контрпанчера, приземливши свою праву прямо в підборіддя Пак’яо. Менні не упав, але явно відчув удар. В кінці раунду вже Маркес добре провів атаку, але отримав добряче у відповідь від філіппінця, який розбив (чи зламав) мексиканцю ніс. Тож, до кінця раунду довелося «доживати».
В шостому раунді «Pac-Man» продовжив робити те, що почав у п’ятому. Нагнітаючи темп, він постійно підтискав опонента. Здавалося, що філіппінець вже остаточно переломив хід поєдинку. За 10 секунд до кінця раунду Пак’яо непогано дістав Маркеса зліва і почав підтискати того до канатів, готуючи свою коронку правий джеб - лівий прямий. Але провести його не встиг. Хуан Мануель продемонстрував, що значить контрпанчити! Він зайшов за передню ногу опонента, пірнув під джеб і пробив назустріч страшний правий крос прямо в зуби опоненту. Це був ідеальний удар! Колись так же сам Пак’яо «потушив» Ріккі Геттона.
Тільки погляньте на цю красу:
Одразу згадався український класик:
«Пєлагєя пада довго i велично, як це i личить епiчнiй героїнi.
Пєлагєя: Убив!
Хор пiонерiв: Убив! Убив!
Пророк Микола: Пiзд$ц!».
Це був чистий нокаут. Рефері Кенні Бейліс намагався відкрити рахунок, але там одразу все було зрозуміло. «Pac-Man» втратив свідомість ще стоячи на ногах, і впав головою в покриття рингу, залишивши руки позаду.
Дружина Пак’яо впала в істерику і намагалася пробитися на ринг. Боб Арум із охороною насилу її втримали. Філіппінця довго не могли перевернути, щоб витягти капу, і у перші хвилини було дуже тривожно за його здоров’я. Але все обійшлося. Через 2 хвилини і 20 секунд після нокауту Менні прийшов до тями і навіть зміг дати інтерв’ю в ринзі.
Після бою обидва бійці говорили тільки хороші слова один про одного (ХММ взагалі по кар’єрі не займався треш-током). Пак’яо визнав перемогу Маркеса, а «Dinamita» назвав Пакмена «великим бійцем» і сказав, що знав, що «Пак’яо може нокаутувати його в будь-який момент, тож треба було бути максимально уважним».
Журнал The Ring назвав цей поєдинок «Боєм року», а його фінал «Нокаутом року». Британський же BoxRec назвав Маркеса «Боксером року».
На цьому протистояння цих великих боксерів закінчилося. Ніколи ще в історії боєць, який переміг лише в одному поєдинку із чотирьох, не здобував такої впевненої перемоги. Маркес переміг єдино можливим способом, який би не залишав питань про переможця.
Гештальт був закритий. Тепер величезна армія мексиканських фанів боксу могла спати спокійно. Найбільший жах Мексики був переможений!
***
Зараз, у час соцмереж, тік-токів-інстаграмів-твітерів, часто виникають суперечки про найкращих боксерів (і не тільки) всіх часів. І коли я чую, як якийсь молодий шанувальник боксу називає Сауля Альвареса (поважаю його) найвеличнішим мексиканським воїном всіх часів, я тихо посміхаюся. Ні, не вступаю в дискусію. Для мене тут немає для неї теми, бо я ж знаю правду. І відповідь може бути тільки одна.
ХУАН МАНУЕЛЬ «DINAMITA» МАРКЕС. КРАПКА.
Боєць, якому можна було розбити обличчя, відправити в нокдаун, навіть перемогти. Але змусити лежати на канвасі рингу і не піднятися, здатися – ніколи! Воїн, який кинув виклик часу і найбільшому антагоністу мексиканського боксу. І переміг їх!
Viva Mexico!
