Від зняття «Будівельника» до довгоочікуваного тріумфу «Дніпра». Чим нам запам’ятається сезон Суперліги

Сезон в українському клубному баскетболі добіг свого завершення. Він був нелегким для всіх його учасників – але при цьому достатньо насиченим та дуже цікавим. Не в останню чергу через повернення плей-оф: вперше з 2021 року чемпіон Суперліги визначався канонічно, у поєдинках на виліт, де вистачало інтриги та несподіваних сюжетних поворотів.

Tribuna.com разом із титульним спонсором чемпіонату компанією FAVBET підсумовує український баскетбольний сезон – і згадує головні події, якими він запам’ятався.

Зняття «Будівельника» з чемпіонату після першого кола

Розпочинати, на жаль, доводиться із негативу. Найбільш титулований клуб в історії незалежної України (рекордні 11 титулів) вже вдруге за останні шість років був змушений звернути власну діяльність – через тиск боргів перед гравцями з попередніх сезонів та ризик назбирати нові.

Станом на сьогодні відомо про два програних «Будівельником» судових процеси у трибуналі ФІБА – головна баскетбольна інстанція офіційно підтвердила заборгованості киян перед Джераєм Грантом (грав у міжнародному складі сезону-2022/23) та Джіаном Клавеллом (сезон-2021/22). Втім, найближчим часом ця цифра може зрости: на киян накладені три трансферних бани, а це означає, що ще як мінімум одна справа за їхньої участі зараз знаходиться на розгляді трибуналу.

Те, що український баскетбол щонайменше на деякий час втратив визнаного гранда – подія сама по собі непересічна, але зняття «Будівельника» мало сейсмічний вплив на усю Суперлігу. З одного боку, ми залишились без чинного на момент зняття чемпіона країни та претендента на титул (перед стартом сезону усі, і ми в тому числі, чекали на фінал між «Будівельником» та «Дніпром»), але з іншого – гравці та тренери столичної команди відчутно підсилили інші колективи, зробивши чемпіонат значно більш конкурентним.

Дмитро Забірченко зміг змінити невдалий перебіг сезону для «Київ-Баскета» і разом з Павлом Буренком привів столичну команду до бронзових медалей. «Запоріжжя» тривалий час виглядало як претендент на нагороди, підсилившись Максимом Нікітіним. Зрештою, перехід Володимира Конєва до «Дніпра» вже став історією – досвідчений форвард здобув чемпіонство із четвертою командою у власній кар’єрі.

Історичний дебютний сезон «Рівного»

Сергій Ліщук дуже довго відкладав перехід власного проекту на топовий рівень українського клубного баскетболу. Перші чутки та розмови про те, що «Рівне» може приєднатись до складу учасників Суперліги, з’явились ще наприкінці 2010-х, однак ризикнув клуб лише у 2023-му – і, як бачимо, не прогадав.

Рівненська команда виглядала непогано ще у передсезонних матчах – натякаючи, що її дебют буде достатньо цікавим. Однак реальність виявилась крутішою за всі можливі очікування: підопічні Михайла Переверзія у своєму ж першому баблі виграли два матчі у більш досвідчених суперників (особливо яскравою була впевнена перемога над «КБ»), а у другій половині сезону, вже після зняття «Будівельника», виявились найкращими з усіх претендентів на вакантний статус другої сили у Суперлізі.

Ветерани нижчих дивізіонів, недооцінені українські баскетболісти та непогана робота на легіонерському ринку: в Рівному, здається, майже все зробили правильно з огляду на далеко не захмарні фінансові можливості, і отримали винагороду у вигляді срібла. Єдине, про що можна зовсім трішечки пошкодувати – це те, що фінальна серія з «Дніпром» вийшла далеко не найбільш конкурентною в усьому розіграші українського плей-оф. Проте і підсумкове друге місце для абсолютного дебютанта Суперліги – вже непересічний успіх.

І, звісно, це ще одна інтрига на наступний чемпіонат – чи вдасться «Рівному» втримати українських лідерів (зокрема, Олексія Соловйова), чи вийде повторити успіх із запрошенням американського плеймейкера (Ілайджу Джойнера було визнано найкращим легіонером Суперліги) і чи зможе команда Переверзія продовжити дивувати своїх опонентів. Після гучного успіху в сезоні, що завершився, до рівнян ставитимуться та готуватимуться інакше – клуб задав дуже високу планку, і тепер має бодай спробувати її втримати.

Масове повернення легіонерів у Суперлігу

Американські баскетболісти грали в українському чемпіонаті і у першому сезоні за великої війни – але то було радше виключення, аніж правило. У Суперлізі-2023/24 ситуація змінилася: з 10 клубів, що дійшли до фінішу, легіонерів запрошували сім – усі, окрім «Дніпра», «Запоріжжя» та «Прикарпаття-Говерли».

Звісно, рівень цих іноземних баскетболістів був не настільки високим, як колись – серед легіонерів сезону, що завершився, не було нових даріусів адамсів, янісів стрелнієксів чи малкольмів ділейні (тобто, людей, які після виступів в Україні зроблять собі топову кар’єру у Європі). Але це все одно дуже важливий момент для чемпіонату. По-перше, просто тому, що українським клубам вдавалось запрошувати американців грати у країну, що відбиває повномасштабне російське вторгнення. По-друге, ці підписання безпосередньо вплинули на рівень баскетболу загалом і конкуренції зокрема у нашому чемпіонаті – фундаментальна система, що дозволяє майже повністю скласти чемпіонську команду з власних вихованців, в Україні залишилась одна («Дніпро»), а боротися хотіли всі.

Починаючи з «Кривбасу», який перестав виглядати безнадійно після підписання Латерренса Ріда і навіть зачепив пару несподіваних перемог у другій половині сезону Суперліги, закінчуючи «Рівним», яке з фінансової точки зору не могло дозволити собі боротися за топових українських виконавців – кожна команда, що залучала іноземців, отримувала від цього користь.

«Черкаські Мавпи» ледь не апсетнули «Дніпро» у півфіналі плей-оф багато в чому завдяки Еріку Буну. «Політехніка-Галичина» була конкурентною із Джакором Нельсоном – він майже напевно став би найкращим скорером сезону Суперліги, якби дограв би в Україні повний сезон. Ну і куди ж без Брентлі Байнума: найбільш досвідчений саме у європейському баскетболі з усіх американців, що приїздили цьогоріч до України, зовсім трохи не дотягнув до того, щоб побити рекорд Ренді Калпеппера 12-річної давнини за результативністю в плей-оф.

Зрештою, робота на легіонерському ринку – це важливий організаційний досвід для самих клубів. Взаємодії з іноземцями та їхніми агентами, навичок з адаптації людей до життя та виступів у країні під час війни у специфічному чемпіонаті (бабли у три матчі за три дні – незвичний та незрозумілий за межами України формат), та й вирішення питань із документами також. Хтось вже мав його і розумів, як все працює – це пояснює, чому перших американців у воєнний чемпіонат привезли «Мавпи» та «Київ-Баскет», – але для тих-таки «Рівного» чи «Старого Луцька» це був насправді проривний експеримент і з управлінської точки зору також.

«Битва за борщ» між «Дніпром» та «Черкаськими Мавпами»

Команди Володимира Коваля та Артема Сліпенчука подарували нам із величезним запасом найяскравіше протистояння сезону, що завершився. Воно розпочалося ще у регулярці в березні (точкою відліку став ось цей жест Конєва у столичному баблі), коли «Мавпи» зупинили 24-матчевий переможний стрік «Дніпра» і завдали йому першої поразки у чемпіонаті, і досягло кульмінації у півфінальній серії плей-оф Суперліги. Найбільш емоційній та драматичній з усіх, що ми побачили навесні 2024-го.

Андрій Агафонов, що не лише провів потужний сезон суто з баскетбольної точки зору, а й намагався привертати максимальну увагу до чемпіонату й за межами майданчика. Неймовірні вболівальники у вщент заповнених невеликих залах в Дніпрі та Черкасах, що створювали атмосферу справді вирішальних баталій. Шикарні для нейтрального глядача сюжетні повороти безпосередньо у матчах – від гейм-віннера Олександра Тіщенка у грі номер один до камбеку «Дніпра» з «-19» у третій зустрічі, приправленого божевільними влучаннями Максима Закурдаєва у четвертій чверті. І навіть невеличка сутичка між гравцями після фіналу протистояння – емоцій накопичилось настільки багато, що було б навіть трохи дивно, якби все завершилось зовсім вже тихо та спокійно.

Це було настільки драматично, епічно та яскраво, що у якийсь момент тема борщу в українському баскетболі стала найбільш обговорюваною – випередивши дискусію про MVP і затьмаривши перемогу «Рівного» над «Київ-Баскетом» в іншому півфіналі. Суперлізі, що продовжує боротися за увагу українських вболівальників з багатьма іншими чемпіонатами та видами спорту, були потрібні саме така серія і саме такі навколобаскетбольні історії. Те, що трансляція третього матчу протистояння «Дніпра» та «Мавп» зібрала найбільшу для клубних поєдинків аудиторію за весь час існування ютуб-каналу ФБУ (а створили його у 2011 році) – пряме тому підтвердження.

Довгоочікуване чемпіонство «Дніпра»

Титул, здобутий командою Коваля у 2024-му – не дебютний для клубу, але перший, який команді вдалося вибороти класичним чином, пройшовши по сітці плей-оф і здолавши усіх суперників, що ставали на шляху. І саме тому це один із визначальних моментів в історії «Дніпра» – клубу, що у своєму актуальному стані існує два десятиріччя, має класну дитячо-юнацьку програму (зокрема, Олексій Лень, Володимир Герун, Іссуф Санон – її вихованці), постійно знаходиться десь поруч із великими досягненнями, але до сезону, що завершився, не мав великих перемог. Ковідний титул у 2020-му після зупинки першості посеред регулярки та 0:6 у двох фіналах – усе, на що «Дніпро» награв в контексті Суперліги до чемпіонату-2023/24, будучи за крок від статусу колективу, що в потрібний час не може підтвердити власний фаворитизм на майданчику.

«Дніпро» крок зробив, але у інший бік – вигравши чемпіонство очікуване по суті, але достатньо складне по факту. Четверта чверть третього матчу півфіналу з «Мавпами» і важкий фінал Кубка проти молодіжки «Прометея» довели: ця команда подорослішала у баскетбольному сенсі та навчилася робити головне, що потрібно для успіху саме у поєдинках на виліт – у критичній ситуації знаходити у собі щось таке, що дозволяло б зіграти на надзусиллі.

Бували у «Дніпра» потужні серії плей-оф, виграні на характері, і раніше – перш за все, у цьому контексті потрібно згадувати два протистояння із «Будівельником», у півфіналі сезону-2014/15 (переможний кидок зовсім молодого ще Сергія Загреби на серію у вирішальному п’ятому матчі на виїзді) та у чвертьфіналі сезону-2020/21 (камбек з 0:2 із божевільною 21-очковою чвертю від Санона у третьому поєдинку, поразка у якому означала б завершення сезону). Але зібрати усе це – зіграність вихованців, характер, клас та досвід, – в один чемпіонський забіг вдалося лише зараз. Саме тому після перемоги над «Рівним» у фіналі Станіслав Тимофеєнко, головний ветеран «Дніпра», який у клубі вже 17 років, і казав, що цьогорічне золото Суперліги перекриває все – це дійсно неймовірно важливий здобуток.

Більше у контексті «Дніпра» не може бути жодних «а що було б, якби..?», що існували раніше. У 2016-му команда, теж складена переважно із власних вихованців, була напевно найсильнішою в Україні – але не грала в офіційному чемпіонаті (якщо ви стежите за баскетболом з тих часів, легко пригадаєте, наскільки сильно усі шкодували тоді, що ми так і не побачили протистояння між «Дніпром» та «Хіміком»). У 2020-му в «Дніпра» був класний склад, але не було жодної впевненості у тому, що він витримав би випробування плей-оф. В 2022-му Дмитро Болдаєв мав у своєму розпорядженні, напевно, найбільш зірковий ростер за весь час існування клубу – з Ді Джеєм Купером та купою гравців національної збірної на чолі з В’ячеславом Кравцовим. Але розпочалось повномасштабне вторгнення РФ…

Відтепер це питання закрите – «Дніпро» нарешті здобув чемпіонство у тому стилі, у якому мав зробити це значно раніше. І відкривається низка інших. Куди команда піде від цієї точки відліку? Чи планує вона у статусі чемпіона спробувати свої сили бодай у якомусь міжнародному турнірі (для «Дніпра» відкрита щонайменше кваліфікація Ліги чемпіонів ФІБА)? Чи продовжить вона співпрацю з Конєвим – відтепер п’ятиразовим чемпіоном Суперліги і все ще одним з індивідуально найсильніших гравців чемпіонату? І хто з молодих талантів зробить прорив у найближчому майбутньому?

Прямо зараз новий чемпіон – одна з найцікавіших команд для спостереження в українське баскетбольне міжсезоння. Міжсезоння, що вже стартувало і триватиме десь до вересня, коли команди (скільки їх буде та хто саме – це теж грандіозна інтрига) почнуть збиратися у тренувальних таборах.

Фото: ФБУ