Хопкінс та Трінідад могли постраждати 11 вересня. Їх та великий бій врятував випадок
Інша сторона легендарного протистояння.
29 вересня 2001 року у Нью-Йорку день історичного протистояння – Бернард Хопкінс зустрівся з Феліксом Трінідадом за три титули у середній вазі.
Перша спортивна подія після теракту 11 вересня, велике єднання народу, бруд від Хопкінса та ідеальний гейм-план.
Боксери могли бути просто під будівлями 11 вересня. Але захід запланували пізніше
Осінній ранок у Нью-Йорку, злегка прохолодне повітря о 08:00. Доріжками Центрального парку біжить Бернард Хопкінс. Шурхотить асфальт під кросівками, з-за дерев лунають сигнали машин. Боксер задоволений та вже налаштований – за чотири дні у нього головне протистояння в житті проти непереможеного нокаутера Фелікса Трінідада, який йде з рекордом 40-0. На кону титули IBF, WBA та WBC у середній вазі.
Не дивлячись на те, що через дві години у нього заплановане відкрите тренування, Хопкінс вийшов на легку пробіжку. Голубе небо та легкий вітерець лиш додавали настрою.
– Ой, дивись, це Бернард, – чує знайомий чоловічий голос Хопкінс. Це Шеллі Фінкель – ексбоксер та чинний менеджер. Він прогулюється тут з дружиною.
Бернард затримався, щоб поговорити зі знайомими, отримав ще долю підтримки та продовжив рух. За декілька хвилин боксер вже підіймався у номер в готелі Сент-Реджис. Перед походом у душ та фінальним збором сумок, Хопкінс глянув на годинник – 08:44 та увімкнув телевізор, щоб хтось заповнив тишу.
«От тоді все й пішло наперекір, все закрутилось. Я збирався в душ, але просто одягнув сухий одяг і не заходив в душ ще точно півтора дня. Мені треба було вшиватись звідти».
***
За декілька хвилин після восьмої, команди Хопкінса та Трінідада без своїх бійців зустрілись у ресторані «Niles» на Сьомій авеню. Неформальний сніданок, спілкування з деякими представниками преси.
Сонце ледь-ледь проривалось між сусідніми будинками та чіпляло обличчя помічника Хопкінса Маліка Чемберса, який якраз відповідав на питання. Він жмурився, але з посмішкою, передчуваючи велике шоу у теплий осінній день.
– Думаю, десь за пів години нам треба бути на місці. Може хвилин 40. Встигаємо?, – звернувся до нього один з членів команди.
Телевізори загуділи повідомленням з кадрами з місця подій:
«Терміново! У башту Всесвітнього торговельного центру щойно врізався літак!»
– Літак? Типу пропелерний?, – почулось від когось з команд. Вся увага була прикута до телевізорів.
– Буде складно туди попасти, – відзначив публіцист Келлі Свонсон, який якраз спілкувався з помічником Хопкінса. Брат Свонсона, на той момент вже знаходився біля Всесвітнього торгового центру. Просто під ним мало відбутись відкрите тренування Холіфілда і Трінідада.
Якби перший літак влучив на годину пізніше, обидва боксери з командами гарантовано знаходились би у лічених метрах від місця трагедії.
***
Радник Хопкінса Малік Чемберс захотів подивитись на місце падіння першого літака зблизька, ще не розуміючи, що відбувається.
«Я думав, що першим літаком управляв хтось п'яний, хто повертався додому з Хемптона і врізався у будівлю через помилку».
Він схопив фотоапарат і побіг у бік будівлю, щоб зробити декілька кадрів. Чемберса зупинив гул другого літака, що врізався у сусідню башту через 17 хвилин після першого.
«Поки я біг туди, почув гул другого літака. Ой, дідько! Він увійшов у сусідню будівлю, відбувся вибух.
Відчувалися запах реактивного палива і людської плоті, що горить, Я був за п'ять кварталів від місця. Коли будинки впали, я знаходився у кварталі від того місця, куди дійшли дим і пил», – згадував Чемберс.
***
Поєдинок Бернарда Хопкінса та Фелікса Трінідада не скасували – його було перенесено на 29 вересня. У тому числі, щоб не дозволяти страху, який прагнуть посіяти терористи, розростись.
Народ потребував єднання.
«Підручники історії розкажуть, що того дня сталося з країною. Історія боксу розповість, що сталося після того, як наш бій було відкладено. Розкаже, що ми не здалися та не дали терористам перемогти. Терористи не могли зупинити Америку і не могли зупинити мене. Цей бій мав відбутися попри все.
Пам'ятаю, що спочатку сприймав те, що трапилося особисто. Я подумав, що заради цього моменту працював усе своє життя, а мене збирається пограбувати якийсь божевільний кретин. Ніхто не знав, що відбувається. Потім усі побачили, як люди вистрибують із вікон, не бажаючи згоріти живцем. Це зробило все реальним і привело мене до думки, що я борюся не лише за себе. Я мав боротися за Америку. Ось що я збирався робити», – розповідав пізніше Хопкінс.
Бернард вилив купу бруду під час розкрутки. У Пуерто-Рико ледь втік від розлютованої публіки
Трінідад приїхав у Нью-Йорк 9 вересня і залишився у місті, щоб допомагати місцевим. Бернард же палав протистоянням – головним для його кар'єри на той момент.
Хопкінс поставився до цього протистояння, як до бою життя. Його задачею було не тільки ідеально підготуватись, а й зруйнувати моральний стан опонента.
На першій пресконференції в США Хопкінс заплановано кинув прапор Пуерто-Рико – країни суперника, на землю. А коли організатори запропонували перепросити, відповів:
«Якщо у в’язниці ти спеціально б’єш когось в обличчя – ти не вибачаєшся».
Це ж повторилось і під час пресконференції у Пуерто-Рико. Тоді Хопкінсу довелось рятуватись, тікаючи від місцевої публіки у підтрибунне приміщення.
Бруд не закінчився і після трагічних подій 11 вересня.
Після фінальної церемонії зважування Бернард розсипав перед суперником чорні боби та рис – популярну їжу у Пуерто-Рико. А потім розповів, навіщо це зробив:
«Перед стратою людину мають востаннє нагодувати», – розповів «Кат».
Хопкінс ідеально дотримався плану та зруйнував фаворита
Той бій – одна з найкращих ілюстрацій ідеального виконання плану на поєдинок. Бернард спочатку розмочив грізного нокаутера морально, а потім добив фізично.
На ринг Фелікс підіймався у кепці поліцейського, а деякі члени його команди одягнули шоломи пожежників, дякуючи тим, хто став на захист цивільного населення під час терористичної атаки. Хопкінс вийшов у червоному наряді «Ката».
Не дивлячись на статус чемпіона та брутальну ауру довкола, звичайно, фаворитом був не Бернард. Йому 36, рекорд 39-2-1. І хоча остання поразка була ще у 1993-му, всі сходились на думці, що кожен наступний бій може стати фінальним.
У протилежному куті 28-річний чемпіон у трьох вагових категоріях. 40-0, 33 КО, три дострокові перемоги поспіль та переможений, хоч і спірно, Оскар Де Ла Хойя.
Але Хопкінс мав свої плани. На зважуванні він показав меншу за суперника вагу, а у ринзі взявся пропрацьовувати слабкі сторони Трінідада. Регулярний та вчасний джеб, рух на ногах, захист тулубом. Упіймати Хопкінса в одній позиції довше, ніж на секунду було майже неможливо.
До середини поєдинку Бернард виглядав пречудово. Легкий, мобільний та в міру обережний. Фелікс же лиш ганявся за виходом на середню дистанцію, звідки мав полетіти смертельний лівий боковий. Занадто мало, як для такого протистояння.
– Я перемагаю?
– Так, – однозначно відповів батько та тренер Трінідада у середині бою. На той момент на записках його син програвав 5-1 та 4-2.
Хопкінс розтягував сітку довкола одноманітного нокаутера. Не робив ставку на удар, хоч іноді і вмикався у розміни. Тримався обережно – рівно настільки поруч, наскільки було треба йому, а не візаві. І постійно цілився аперкотом.
До чемпіонських раундів Фелікс вже почував себе погано. Якби кут зняв його – не скоїв би жодної помилки. Але батько Фелікса знову повторював, що його син перемагає у протистоянні.
У 12 раунді у куті Хопкінса прозвучав дозвіл: «Тепер можеш встати навпроти нього і закінчити цю справу». І Бернард закінчив, нокаутуваши до цього непереможеного чемпіона.
***
Повний Madison Square Garden, що розпочав вечір із тотальної тиші під час хвилини мовчання, тепер шумів, як вечірнє море. Посеред рингу лежав Бернард Хопкінс, який щойно переміг у на той момент головному поєдинку кар'єри.
«Знаєте, я відчував себе трохи винним, святкуючи перемогу. Я думав, що нарешті досяг мети. Після всіх цих років я досяг свого. Але я не знав як святкувати. З моменту трагедії минуло два тижні. Як тут святкувати? Я просто відреагував першим, що спало мені на думку.
Я мав виграти цей бій. Я думаю, що з пам'яті стерлося те, що ми всі зібралися разом. Ми думали, що боремося разом і маємо триматися разом. Думаю, сьогодні нам не вистачає того єднання. Наш будинок – США. До нашого будинку вломилися. Що б хто не думав про мене, я був американцем, гордим американцем.
Тієї ночі переміг не тільки я. Тієї ночі перемогла Америка», – розповідав Хопкінс згодом.
