Як Заварова у 20 років довічно усунули від футболу: гравець навіть встиг попрацювати помічником коваля на луганському заводі
Все через бажання грати у київському «Динамо».
Коли легендарному динамівцю Олександру Заварову виповнилося 20 років, його довічно усунули від футболу. Так молодого гравця ростовського СКА, який подавав надії, та за яким уже полювали гранди радянського футболу київське «Динамо» і московський «Спартак», вирішило покарати за непокірність керівництво армійського клубу.
Ось як про події далекого 1981 року згадує сам Заваров:
«Була така історія. Мене забрали в армію, і я грав у ростовському СКА, де мені обіцяли золоті гори, якщо залишусь у цій команді після закінчення терміну служби. Але я на той час уже твердо вирішив: щойно демобілізуюсь, піду грати в команду своєї мрії — київське «Динамо», за яку вболівав з дитинства. Але 7 листопада 1981 року, саме тоді, коли в СРСР святкували День Великої Жовтневої революції, мене, як висловлюється моя дружина Ольга, просто викрали й сховали на гауптвахті.
Уявіть собі, повертаються хлопці з тренування, а мене немає. Мобільних телефонів тоді не було, нікуди не подзвониш. Ось уже вечір, а про мене нічого не відомо. Оля хвилюється, хоча їй категорично не можна було цього робити — вона була в положенні. І потім хтось із хлопців каже моїй 19-річній дружині: «Саша на «губі». Йому десять діб дали!».
Причому на гауптвахту я потрапив не за порушення режиму чи чогось подібного. Мене хотіли змусити написати рапорт на звання прапорщика, щоб я лишився в армії. Обіцяли будинок, особистий автомобіль «Волга», місце у збірній СРСР, але я відмовився. А все тому, що була така практика в армійських командах: щойно підписуєшся під звання — назавжди залишаєшся в цій системі. Після цього я міг би грати тільки за ростовський СКА, хабаровських армійців або за ЦСКА. На моїй мрії потрапити до київського «Динамо» можна було поставити хрест. А оскільки я вирішив твердо стояти на своєму, проти мене обіцяли порушити справу за те, що я нібито ще у травні після гри з мінським «Динамо» порушував спортивний режим. Погрожували на два роки відправити у дисбат.
Моя дружина Оля, коли дізналася про це, написала скаргу міністру оборони Дмитру Устинову. А на дев'ятий день на гауптвахті я здався і підписав рапорт на отримання звання прапорщика. Щоправда, тільки-но вийшов на волю, почав вимагати демобілізації. Приїхала комісія із Міністерства оборони. Мені сказали відкритим текстом: «Підеш з армії — залишишся без футболу. Зробимо все, щоб тебе довічно дискваліфікували. Я був молодий, гарячий. Відповів їм: «Ну й що? Дискваліфікуйте!». Так і сталося. Дискваліфікували. Довічно», — розповідав Заваров.
Після цього футболіст пів року працював помічником коваля на луганському заводі імені Жовтневої революції.
«У двадцять років моя кар'єра гравця була, начебто, закінчена. Але мій наставник, двічі Герой Соціалістичної Праці, коваль, на прізвище Курило, одного разу вдягнув парадний кітель з усіма своїми орденами та пішов у футбольну федерацію. Мовляв, як можна такого талановитого гравця без футболу залишати? Дискваліфікацію мені скасували, і незабаром я опинився у «Динамо», — згадував Заваров.
