Юлія Левченко: «Атмосфера на зимовому ЧУ з легкої атлетики була наче десь на закордонних стартах»

Українська легкоатлетка Юлія Левченко прокоментувала свою перемогу у стрибках у висоту на чемпіонаті України з легкої атлетики в приміщенні та поділилася враженнями від його організації.

– Питання по результатах. Чи задоволена ти? Чи реалізувалася ти сьогодні?

– Так, я задоволена, тому що була перша і найголовніша ціль – це технічно зробити свої стрибки. Тому що після першого старту, після різдвяних стартів мені взагалі нічого не сподобалося.

Це було для мене таке щось, що хотілося швидше забути. І тому я попросила тренера, щоб ми цей час до чемпіонату України використали на додаткову підготовку, на відпрацювання технічних моментів.

Тому сьогодні я йшла, чесно кажучи, не знаючи, як усе складеться. Тому що змагання – це завжди найкращий показник твоєї готовності. На тренуваннях ти все одно не побачиш всієї картинки.

Тому сьогодні для мене теж такі моменти були – можна сказати, неочікувані в плані того, що я не знала, чого очікувати, не знала, як усе піде.

Тому, в принципі, задоволена. Тому що, щоб показувати високий результат, спочатку потрібно все відпрацювати, а потім уже цілитися на високі висоти. А іноді нам, звичайно, хочеться, щоб одразу все склалося, і були високі висоти, але не можна пропускати ці сходинки.

– Чи не вперше я бачу тебе на самоті в секторі, без Іри. Як тобі змагалося без неї?

– Я не знаю, в мене дуже дивні відчуття. Але сьогодні, можливо, врятувало те, що сьогодні була така атмосфера, наче десь на закордонних стартах. І через це у нас іноді не співпадають старти, бо багато українок. Я трошки так себе відчувала.

Звичайно, так, дуже незвично. Тому що все одно, коли йдуть змагання, ми так підглядаємо одна за одною, і якось вже звикли, що ми як команда більше. Але більше навіть не на змаганнях, а на тренуваннях.

У мене прямо було пару разів, що я приходила додому і кажу: «Я нічого не хочу. Я не хочу тренуватися, не хочу нічого робити». Мені хлопець каже: «Так того що ти просто одна». Там було пару моментів, коли я одна приходила на тренування, технічне робила, і Іри не було.

Я навіть це не розуміла. Я вже звикла, що там поговорили, там разом порозминалися. Тобто я вже звикла до компанії і бути однією – це якось… Звичайно, є Ірина Григорівна, але все одно, тренер – це наставник, а компаньйон – це компаньйон, коли ти разом.

Я ж кажу, пару разів я приходила, кажу: «Блін, мені щось взагалі не то на тренуванні». Типу, я не знаю, як себе зібрати, мені щось тренування довго йде, щось мені все не те.

– Результати лідерки сезону і попередньої лідерки сезону – як вони тобі?

– Я б сказала, що це вища ліга. Я дуже задоволена, але хочу сказати, що не дивлячись на те, що всі тренуються, всі готуються, все таки українцям трошки важче в плані моральної підготовки. Тому в мене подвійний респект до Ярослави.

Все одно, якщо ми будемо порівнювати двох спортсменів, на тебе ще й цей тиск іде. Ти думками іноді не там, де треба. За це великий респект, що в цих умовах зберігає лідерську позицію. Це реально high-level висоти, і це дуже круто.

Мене це мотивує теж тренуватися, робити свою справу. І коли важко або думаєш «До чого це все?», пам’ятати, що це теж має сенс і треба продовжувати працювати.

– Ти Ярославу привітала з 2,04?

– Так – в інстаграмі, по-молодіжному.

– Ти сказала, така атмосфера, яка нагадує закордонні старти. Чим саме?

– Музичний супровід. У нас нарешті сьогодні був ведучий, якого всі слухали (сміється). Це теж дуже круто. Класно. Все дуже подобається. Кульки, і таке.

Це допомагає спортсменам на якусь мить забути, що за стінами зараз там відбувається – війна переживання – і поринути в цю атмосферу змагальну. Це дуже важливо. Сьогодні це допомогло, що ти такий – хоп, і ти знаєш, що ти на змаганнях.

Дякувати Богу, ЗСУ і всім, що  нам пощастило, що коли були саме стрибки, не було повітряних тривог, і ти повноцінно був у процесі змагальному. Це дуже класно.

– Хто за вас сьогодні вболівав? Бачив, була яскрава група підтримки.

– Сьогодні вболівала моя сім’я – мама, тато, сестричка, мій наречений. Навіть чоловік тренера прийшов сьогодні. Але нам з Іриною Григорівною чомусь завжди важко, коли родина поруч дивиться, бо це такий наче додатковий тиск.

Але ні, сьогодні було класно, і я вчора така їм натякнула, кажу: «В мене там зараз змагання, але я не знаю, запрошувати вас чи ні». Натякнула – прийшли.

– Говорив з бігунами. Багато молоді підходить, запитує якісь технічні поради. Як ви комунікуєте з новим поколінням спортсменів? Чи були сьогодні якісь такі моменти?

– Якщо чесно, в житті взагалі бували такі моменти, але сьогодні, по-перше, ще не було нагоди, по-друге, дуже часто насправді підходять. Хочу взагалі сказати, що з легкоатлетичної родини дуже багато хто підтримує і вболіває.

Необов’язково, щоб це були якісь підказки. Це просто підтримка, просто вболівають до останнього. Це класно. І сьогодні це було так, наче у великій легкоатлетичній сім’ї українській, – сказала Левченко.