Фабула Коельйо. Чому камбек Жажі виявився невдалим

Роман Бебех порівнює два харківські камбеки – Жажі і Марко Девича – і знаходить шанси для третього пришестя бразильця у травмі Клейтона Шав’єра.

Кажуть, в одну річку двічі не входять, але повернення Джексона Коельйо до Харкова співпало в часі із завершенням шахтарьскої мандрівки Девича. Якщо серб з українським паспортом вчергове спростував цей журналістський штамп, то що заважало це зробити бразильцю? Насправді за такими схожими життєвими сценаріями стоять принципово несхожі герої.

Девич не був зіркою від народження і зробив себе сам. Зліпив з того, що було, і відшліфовував так довго, як міг. «Металіст» він залишав так само, як колись «Волинь» чи безвісні клуби на історичній батьківщині, – бо хотів більшого. Більше трофеїв, більше досягнень – і да, більше грошей. Коли за амбіціями стоїть стільки праці, їх неможливо не поважати і не пробачати – як пробачили в Харкові, щойно Марко повернувся.

До Девича так само безоглядно пробачали Жажу. Його перше пришестя пам’ятається першими перемогами в єврокубках і зародковими претензіями на Лігу чемпіонів. Той «Металіст» ставили на ноги він і Рикун. Як і Рикун, Жажа отримав від Бога величезний талант: швидкість, техніку, різноплановість без надто слабких місць (за винятком гри головою), а головне – здатність самостійно зробити результат. Як і Рикун, він цей талант не реалізував на повну. Як і Рикуну, Коельйо заважали характер і спосіб життя.

Жажа був не лише улюбленцем стадіону, але й королем нічного життя у Харкові. Чутки про його розваги ширились містом

В найкращих бразильських традиціях Жажа був ходячим контрастом, спонтанним і схильним піддаватись перепадам настрою. Під час тренування він міг просто зупинитися – бо набридло, бо не хочеться, бо настрою нема. Жажа був не лише улюбленцем стадіону, але й королем нічного життя у Харкові. Чутки про його розваги ширились студентським містом, як списки відповідей у вечір перед важливим екзаменом.

«Металіст» терпів – бо Жажа був усім. Цей період у стосунках, як правило, передостанній – далі кінець. Так сталось і в Харкові: коли в одних увірівався терпець, інший вже дійшов висновку, що переріс команду. Він як і Девич хотів більшого – але пішов, щоб грати в таких місяцях і в такий футбол, про які новини не доходять до України. Туреччина, Емірати, Бразилія – цей період поліпшив життєвий досвід Жажі і, можливо, стан банківського рахунку, але аж ніяк не резюме. Девич провалився в сильнішому клубі, а Жажа до нього так і не доріс. Хоча всі якості для цього має – чи мав. Це якраз потрібно з’ясувати «Металісту».

Він повернувся після трирічного небуття. Кажуть, особисто дзвонив Олександру Ярославському, писав сльозливі есемески про те, що найкращі роки провів саме у Харкові, і наполягав, що змінився і ніколи більше не буде себе так поводити. Переконував, що головне для нього – футбол і «Металіст».

Харків’яни врешті повірили та повернули блудного сина і перший час робили те, що робить будь-який нормальний покупець, – виправдовували своє придбання. Запевняли, що Жажа подорослішав і змінився. Жодних капризів, жодних проблем. Ну купив собі круту машину, ну номери «JAJA» зробив – то й що?

Та все ж другий роман Жажі з «Металістом» почався набагато прагматичніше – зі шлюбного контракту. В ньому було чітко прописано, якою буде його зарплатня, якщо він гратиме в футбол, а якою – якщо на балалайці у нічному клубі. Кажуть, Жажа довго не хотів підписувати таку угоду. Але іншого «Металіст» не пропонував.

Травма Шав’єра – це останній шанс для Жажі. По суті, це буде третє його повернення до клубу

Коельйо непогано розпочав, але, здається, пересилити себе не зміг. Забив «Арсеналу» з 30 метрів після помилки воротаря – і на тому кінець. В матчі з «Говерлою» тайм ходив по полю, демонстрував ветеранський футбол і прогнозовано був замінений. Кінця гри не дочекався, одразу поїхав з стадіону. Був переведений до дубля, але тренуватись з другою командою не став – послався на травму. Де б взяти віри, щоб цю версію вкласти в голові. Мирон Маркевич, підбиваючи підсумки сезону, сказав, що Коельйо не вписується в ігрову модель команди – може й справді знає більше нас.

Та все ж, здається, Жажа так і не зрозумів, що повернувся в інший «Металіст». В команду на дві голови кращий за складом, в клуб на голову розвиненіший структурно. В команді він вже не єдина зірка – і вже не зірка взагалі. Поруч з Шав’єром, Сосою, Марлосом, Бланко бразилець виглядав не першим номером, а одним з багатьох. Інколи – найгіршим з решти. Напевне, люди не змінюються – ми просто більше про них дізнаємось.

Жажу вже готові були відпускати в інший клуб, вже бачили десь-інде, але травма Шав’єра все змінила. Травма останнього – це останній шанс для Жажі. По суті, це буде третє його повернення до клубу. Третя можливість стати королем не нічного Харкова, а лише футбольного. Довести, що якщо вже не місто і не країна, то хоча б футбол для нього – це головне, це кохання всерйоз і надовго.

Фото: Fotobank/Getty Images/EuroFootball/Sergei Supinsky