Жіночий хокей України.

 Розмовляти про жіночий хокей, коли в державі й чоловічого нема – якось ніяково. Але що поробиш, залишається пригадувати кращі часи… Поки у Львові в двадцяти роки минулого сторіччя створювались чоловічі хокейні дружини, які в найближчий час виборювали нагороди у польському чемпіонаті, у Харкові повним ходом йшли змагання з хокею з м’ячем. Брала участь в ньому і жіноча команда «Червоний Залізничник». 

У радянські часи, про жіночий хокей з шайбою у СРСР, пригадали  в кінці вісімдесятих. На той час, крім заокеанських хокейних клубів, жіночій хокей поширювався і в Європі. У Чехословаччині було вже 20 клубів, але чемпіонат ще не проводився, в Данії – 12, у ФРН – 35, у Франції 492 дівчини грали в 18 офіційних командах, у Британії – 20 клубів, у Нідерландах – 6 і тільки-тільки створена збірна, у шведів було вже 32 команди. Всіма «любима» ІІХФ, ще ніяк не могла визначатись з правилами: іноді місцеві федерації дозволяли дівчатам грати з волоссям які розвиваються з під шолома, в цей час інші змушують своїх гравців вбирати волосся під шолом, щоб суперниці не зашкодили свої русяві коси в запалі боротьби.

Так чи інакше, але старт української жіночої збірної майже збігся зі стартом чоловічої - на весні 1992 року. В якому ж місті України з'явилася перша жіноча команда? Вгадайте з трьох разів… Чи атмосфера яка-то особлива, чи з чоловіками щось не те, але при першій-ліпшій нагоді харків’янки збігали з дому, від приготування борщу, та бралися за ковзани та ключки. Першу жіночу команду у 1990 році було створено в Харкові завдяки зусиллям фірми «Метава». А через рік на лід вийшли киянки, яких під свою опіку взяв інститут фізкультури. На весні 1992 року харків’янки і киянки об'єдналися  в збірну України. Прийшли у хокей дівчата з різних видів спорту: з ковзанярського, шорт-треку, фігурного катання. А лідер команди, захисниця Валентина Великород, займалася лижами. Дебютувала наша збірна на міжнародному турнірі в Санкт-Петербурзі, де виступали також дві американські команди, та спортсменки Латвії. Звісно якихось лаврів ми не здобули, в свій актив записали тільки перемогу над господарками – 6:1. Але зрозуміли, що йдемо правильним шляхом, і коли зуміємо налагодити тренувальний процес, то зможемо поборотися й за путівку на Чемпіонат Європи. І ось у листопаді 1992 року відбулися кваліфікаційні матчі між збірними України та Латвії за право виступати в чемпіонаті континенту у групі «В», до двох перемог, який пройде на весні наступного року.

Суперниці почали з'ясовувати стосунки в Ризі, де українські дівчата виграли 3:0. А через тиждень продовжили суперечку в нашій столиці. Рахунок на 32-й хвилині відкрила Ольга Виноградова коли у штовханні біля воріт змусила капітулювати голкіпера опоненток Лоліту Андрієвську. Та на 54-й хвилині, комбінацію розпочату Ліндою Калнінею, завершила Адрія Радзіне. Вона ж поставила крапку в додатковий час – 1:2. Отже, збірна Латвії взяла реванш, і для визначення переможця був зіграний третій матч.

Два періоди, суперниці не шкодуючи сил, завзято боролись за кожну шайбу. Як і напередодні, чудово захищала ворота збірної України Наталія Капиніс, не менше довелось попрацювати й Андрієвській. Усе вирішилось у третьому періоді. На 48-й хвилині Олена Вансович, якій асистували Виноградова, та Тетяна Березняк, закинула красиву шайбу. А через 40 секунд вже Виноградова після комбінації Березняк і Валентини Великород встановила остаточний рахунок зустрічі – 2:0. Певно, саме за цей гол після матчу руку Виноградовій поцілував відомий наш хокеїст Євген Шастін.

Розповідає головний тренер нашої збірної Михайло Воробйов: відразу скажу, що наші дівчата є любителями, не мають професійного статусу. Кошти на підготовку виділило Міністерство у справах молоді і спорту, керівників котрого ми зацікавили. Коштів було не так уже й багато, але вистачало й на «земляний» збір, і на «льодові» в Києві й Харкові. І, як ви бачили, довір'я дівчата виправдали, здобувши путівку на Чемпіонат Європи. Що до мінусів – на матчі збиралось мало глядачів, ніхто й словом не обмовився, що в Києві вперше в хокей гратимуть жіночі команди. Не було й афіш. В той же час у Ризі зустріч Латвія - Україна зібрала більше любителів хокею, ніж поєдинок «Ригас Старс» - «Сокіл», який відбувся перед нею. Чому? Бо в столиці Латвії і про рекламу не забули, і програмку випустили. Місцевий магазин «Адідас» подарував своїй команді форму.

З 22-го по 27 березня 1993 року відбувся Чемпіонат Європи в групі «В»:

 Іноді так буває, що команда яка в останній момент змінила когось з учасників, стає переможцем. Минулого літа ця прикмета знайшла своє втілення у футболі, коли збірна Данії завоювала титул чемпіона Європи зайнявши на фінальному етапі розіграшу  місце югославів. Щось схоже сталося в Києві. Переможцями стали латвійські дівчата, які опинилися в столиці України замість італійок, що відмовились від участі. Турнір мав відбутися у Франції, але хокейна федерація цієї країни, пославшись на фінансові труднощі, зняла її кандидатуру. А українська, якій потрібна здобувати реноме в хокейному вищому світі, погодилася. 

І все було б добре, якби наші дівчата не виявились такими гостинними, віддаючи очки суперницям. Як не прикро про це говорити, але за всі матчі господарки закинули лише одно шайбу. Парадокс ситуації полягає в тому, що загалом вони нічим не поступалися суперницям ані в тактиці, ані в техніці. А шайба не йшла в ворота суперниць. Так що ви самі можете зрозуміти, який настрій у наших землячок. Наприклад, збірній Великобританії вони програли пропустивши єдину шайбу ще на третій хвилині. Причому шайбу, аналогів якій мало хто пригадає. Англійки перебували в меншості, і Кім Стронгмен щосили викинула шайбу зі своєї зони. Чорне кружальце пролетіло через усе поле, і обминувши підставлену ключку ошелешеної голкіпери збірної України, опинилася у воротах…

Капиніс, О. Вансович, Глущенко, Великород, Діденко, Н. Вансович, Кононенко, Пасько, Бана, Березняк, Анисимова, Виноградова.

Головний тренер: Михайло Воробйов.

У 1992 році збірна України виступала у формі київського "Сокола":

З 1993 по 1995: