Стрибки, фанати, «суддя-*****» і жовта картка Антону Каніболоцькому

На стадіон ходять не футбол дивитися. Бо це нереально. Аби щось зрозуміти що відбувається на полі – треба ввімкнути телевізор і насолоджуватися талантами коментаторів, операторів, режисерів трансляції, які ще вкладають свою працю в це все.

На стадіоні інша ситуація: ти сидиш. У тебе все поле перед очима. А коментатора немає, який би все пояснив. Там десь бігають невеликі мікроби, видно тільки номери, і то погано видно. Потім: ти бачиш все. Абсолютно все. Знаєте як важко слідкувати за грою, коли на протилежній трибуні б’ються фанати з міліцією, і момент, за що я люблю полтавців. Там міліція вгамовує фанів, там вже збіглися ультрас обох клубів, і, ви б бачили, звичайні відвідувачі (звісно – молоді чоловіки) повставали з місць, швиденько до проходів – і туди, на східну трибуну. А тут ще атака но ворота Антона Каніболоцького. Розривайся – куди дивитися.

Звісно, бійка футболістів (прямо навпроти твого сектора) – це прекрасне дійство. По-перше неочікуване, я не пам'ятаю на своєму віку щоб билися футболісти сааме цих двох команд. Хоча я не пам’ятаю таких ігор навіть. Частіше за все «Шахтар» перемагав на класі та досвіді, або були такі вперті нічиї, коли «Ворскла» зубами проривала собі моменти. Вчора теж гойдалок не було. Втрачалися моменти, паси, «Шахтар» теж не дуже був такий. Але яка гра, коли весь стадіон під кричалку ультрас «Хто не скаче – той москаль!» підривається весь стадіон, починає скакати і кричати теж. А я, як любитель центральної, і самої забитої трибуни, теж встаю і кричу. Пишу зараз з охрипшим голосом. Зате стільки емоцій!

Взагалі, після відомо-яких-подій тепер наші відвідувачі стадіону підтримують всі кричалки ультрас і теж їх кричать. Як вони хвильою йдуть від 22 сектору і далі до нас – це диво. Люди навіть кричать хлопцям що їм треба заряджати, «Путін – х*йло» вимагали двічі. Перекрикування між групами «Полтава – Донецк» супроводжувалося оплесками, а «Україна понад усе» було стоячки. Звісно, найкрутіше, це коли гол забивав Артем Громов – і весь стадіон піднявся і свистів, кричав, та і не тільки в цей момент. На останніх хвилинах взагалі всі стояли на ногах, жаль, що Сачко вже тренер, мені не вистачало «Павлов, Васю випускай, Васю!».

Контингент вболівальників прекрасний, найбільше мені сподобалися 4 дідусі, які сиділи попереду, з бутербродами, огірками-помідорами і горілкою, так по-домашньому трохи. Але вони теж вставали і підтримували кричалку про москалів, єдине місто в єдиному пориві. Звісно приходять сім’ями, группами, деякі навіть після забитих голів обдзвонювали всіх знайомих “Громов забив, прикинь, ваще!».

Ходити на стадіон треба, це віддушина. Але не заради гри. Тут інші ідеали і цілі.