Tribuna/Футбол/Блоги/Ноу Баланса/Команда заробітчан з України штурмує футзал в Данії. Вони вийшли в еліту!

Команда заробітчан з України штурмує футзал в Данії. Вони вийшли в еліту!

Працюють на фермах, а у вільний час кладуть голи.

Блог — Ноу Баланса
9 марта 2020, 19:20
28
Команда заробітчан з України штурмує футзал в Данії. Вони вийшли в еліту!

Працюють на фермах, а у вільний час кладуть голи.

Примітка: цей матеріал вперше вийшов 29 лютого, коли команда українських заробітчан тільки готувалась до вирішальних матчів за вихід у найвищий футзальний дивізіон Данії. Спочатку вони програли 1:2 протистояння, про яке йдеться в тексті, а вчора в матчі плей-офф проти останньої команди еліти за підсумками регулярного сезону «Ебельтофт» наші хлопці перемогли 9:4 й відібрали у суперників місце у вишці.

Так тримати, хлопці!

***

Звичайне кількатисячне містечко Броаєр на півдні Данії. В ньому немає нічого такого, що могло б зацікавити аудиторію в Україні. Але сьогоднi воно привернуло до себе увагу – там пройшов фінал за вихід в найвищий футзальний дивізіон країни. Його учасником був «Саллінґсунд», команда українських заробітчан. На жаль, наші земляки програли 1:2. 

Все одно їх історія заслуговує на увагу. Колективу два роки тому навіть не існувало, а сьогоднішні учасники матчу грали здебільшого для задоволення у вільний від роботи на чужині час.

Але все почалось ще раніше.

«Якось пили пиво і пройшла жартома пропозиція – чому б не заявитись на чемпіонат Данії»

Приблизно шість років тому в українських заробітчан з містечок Дуруп та Ґлюнґоре, що на півночі Данії, виникла претензійна ідея. Час до часу вони збирались пограти в футбол, але якось дізнались, що в ста кілометрах від них є така сама компанія українців.

«Почали збиратись й бігати разом. Якось пили пиво і пройшла жартома пропозиція – чому б не заявитись на чемпіонат Данії з футболу. В нас багато сильних хлопців, багато хто закінчив спортшколи в Україні. Хтось навіть на область грав», – розповідає один з організаторів команди Олександр Прядко, який починав з усіма на полі, але зараз зосередився на управлінні колективом.

Сказано – зроблено. Хлопці звернулись в місцевий аматорський клуб «Саллінґсунд», щоб зареєструвати від нього команду іноземців, а також виступати та тренуватись на його базі. Це дозволяло почати виступи з найнижчої ліги в піраміді з 11-х дивізіонів.

«В клубі погодились, але з кількома умовами: ми повинні самі оплачувати суддівство та платити членські внески. Ми порахували – нормально, можемо». Так з’явився «Саллінґсунд Інтер» – перша в системі футболу Данії команда українських заробітчан.

На здивування суперників та самих українців, вони рвонули. В перший же сезон підвищились в класі й навіть заслужили звання найкращої команди Серії 6 – найнижчого дивізіону Данії, в якому виступає 1200 команд, поділених зонально на групи по шість учасників.

«Хоча всі думали, що не потягнемо. Все-таки є робота, сім’я. Але є і бажання», – каже Олександр.

Бажання – ключова річ в цій історії. Хлопці відчули власні сили й забажали більшого. Ідея просто пограти в чемпіонаті для підсилення інтересу переросла в амбіції випробувати себе по максимуму.

До 2018 року вони піднялись ще на три дивізіони й вперлись в межу, де аматорський футбол в Данії переростає в напівпрофесійний. На клуб звернула увагу місцева преса, з’явились фанати серед данців. Але зробити наступний крок не судилось.

«Коли багато роботи – не до тренувань. Все трималось на ентузіазмі»

Ігри часто проходили вихідними, багато хлопців у ці дні працювали. А ще в нижчих дивізіонах Данії за рік проходить два розіграші чемпіонату: один з квітня по липень, наступний – з серпня по листопад. Відтак, більшість матчів припадає на теплий період року, коли на фермах, де й переважно працюють заробітчани, в розпалі польові та інші сільськогосподарські роботи.

Через це команда постійно переживала кадрові труднощі й, бувало, навіть підсилювалась кількома заробітчанами з Угорщини, Литви та Румунії.

«Бувало й таке, що гру починали вдев’ятьох, а решту по ходу матчу приєднувались. Пояснювали організаторам, що людям треба по 100 км добиратись – ми ж всі не в одному місці зібрані, а на дорогу свої гроші витрачаємо.

Все трималося на ентузіазмі. А коли багато роботи – не до матчів і тренувань. Хіба хто сам підтримував форму. Відпрацювати утримання м’яча, думку гри – цього не вистачало», – пояснює Олександр.

Але історія отримала розвиток через несподівану пропозицію.

«Взимку, коли немає чемпіонату і всі більш-менш вільні, ми часто збирались пограти в залі. Уже навіть думали заявитись в найнижчі дивізіони чемпіонату Данії з футзалу – його плюс в тому, що ігри проходять тоді, коли всі ми не так зайняті. Але нас випередив Данський футбольний союз.

Ми планували почати з дивізіону С, це п’ятий рівень за важкістю. Але вони нам запропонували місце одразу в дивізіоні А, на два щаблі сильнішому. В ньому не вистачало команди з нашого регіону, бо багато хто не хотів грати одразу на такому сильному рівні – зазвичай починають з нижчих, щоб в ході рости».

Союз попередив команду українців, що може бути важко, але вони вирішили спробувати. Тим паче, клуб «Саллінґсунд» допоміг з організацією та виділив спортзал для тренувань.

«Нас не можна сповна назвати аматорами. Більшість непогано виступали в Україні»

Охочих зіграти у футзальному чемпіонаті серед українців було так багато, що заявили одразу дві команди. Щоправда, так було лише перший рік. За його підсумками тепер уже просто «Саллінґсунд» (одна з цих двох команд) одразу піднявся в наступний дивізіон, як і три роки тому футбольна команда.

Українці вийшли в плей-офф, де дійшли до півфіналу. Але й цього вистачило для кваліфікації.

«Переможець цього плей-офф напряму виходить в найсильнішу лігу Данії. А фіналіст та два інші півфіналісти потрапляють в другий за силою футзальний дивізіон країни. Ми цим здивували багатьох», – пригадує Олександр.

Перед стартом на новому рівні «Саллінґсунд» підсилився, запросивши українців з інших аматорських футбольних клубів Данії. Географія гравців збільшувалась, але це не завадило черговому успіху. В поточному розіграші (футзальний сезон в Данії триває з листопада по березень) наші хлопці впевнено виграли свою зону – сім перемог та лише одна поразка.

Тепер вони на відстані однієї перемоги від футзальної еліти. Залишилось обіграти у фіналі переможця іншої зони – «Бройаєр», однойменну команду з міста, де пройде вирішальний матч.

Та навіть поразка не перекреслить сподівань на підвищення, бо система розіграшу дає ще один шанс тому, хто програв у фіналі. Це матч з командою, яка посіла останнє місце в еліті.

«Ми все одно даємо результат, хоча в нас далі немає регулярних тренувань. Хтось живе в Ольборзі, хтось ще десь. Між гравцями може бути відстань в 150-200 км. Всі на роботах, нема змоги повністю футзалом займатись. Але хлопці сильні, мають хорошу спортивну школу і бажання», – нагадує про ключові елементи успіху команди Олександр.

«Можу сказати, що сьогодні в Данії сильніші за наших гравці серед українців є тільки в футбольній Суперлізі. Той же Артем Довбик, який зараз за «Сеннеріюске» грає. Наші хлопці ніколи не виступали на суперовому рівні, але в Україні грали непогано – в юнацьких змаганнях, на область.

Тому я б не сказав, що ми десь поступаємось. Нас навіть не можна сповна назвати аматорами. Хтось трохи вище грав в Україні, але тут в Данії на офіційній роботі на фермі він отримує більше, ніж якби вдома грав футзал».

Тим часом, футбольна команда «Саллінґсунд Інтер» в минулому розіграші чемпіонату дограла свій останній сезон. За словами Олександра Прядка, її учасники або зосередились на футзальному «Саллінґсунді» («це десь 20-30% складу»), або розбіглись по інших командах зі слабших дивізіонів.

«Хочемо показати, що українці – сильна нація, яка може добиватись успіху в спорті. Попри те, що ми на заробітках»

Командне фото «Саллінґсунда». Олександр Прядко – крайній справа у верхньому ряді

«В нас грають хлопці з Житомира, Черкас, Вінниччини, Миколаєва – вся країна. В усіх є бажання виграти фінал. Було б круто, якби стаття вийшла перед ним. Хлопців це надихнуло б на перемогу. Напишіть «Вся Україна за вас» – вони побіжать пішки на ту гру», – жартує Олександр.

«Саллінґсунд» залишається аматорською командою, як і більшість на цьому рівні. Попри підтримку клубу, зарплати вони не отримують, а на ігри досі добираються за власні кошти. З потенційним виходом у топ-лігу ця проблема постане ще гостріше – збільшиться кілометраж.

«Одна данська крона – це вартість одного кілометру їзди, кажуть в Данії. Тому коли гра за 150 км, то дорога обходить в 300 крон. Це десь 50 доларів. Тобто, кожному треба по 10 доларів мінімум скинутись, якщо їдуть п’ятеро однією машиною. А ще витрати на харчування.

От на фінал поїдемо за 300 км від нашої бази – це найдальший наш виїзд. Тому якщо вийдемо в найвищий дивізіон, то самі не зможемо спонсорувати наші виїзди. Це все-таки гроші, а хлопці приїхали заробити. Хоча воно тих грошей коштує – тут є хороші спортзали. Де ще знайти такі умови пограти всього на 10 євро?»

Тому українці сподіваються перемогою у фіналі звернути на себе увагу спонсорів та муніципалітету. Гра їх захопила настільки, що це вже давно не просто прагнення пограти для задоволення – вони ціляться на серйозніші речі.

«Хочемо показати, що українці – сильна нація, яка може добиватись успіху в спорті, попри те, що ми на заробітках. Хочеться чогось досягнути, бо нема аналогів, щоб наші однією командою добирались так далеко. Навпаки, після нашого прикладу в районі з’явились ще три чи чотири українські команди», – ділиться Олександр.

Водночас, «Саллінґсунд» не ставить за мету виступати виключно українським складом. Хлопці готові прийняти в команду й іноземців, але ті поки або не зацікавлені, або не готові до таких навантажень. Тим паче, в нижчих дивізіонах уже виступають колективи, в складі яких є як українці, так і гравці інших національностей.

«Для нас крапка – дійти до призових місць в найвищому дивізіоні. Та спочатку треба в нього вийти. А далі уже побачимо, це ж уже буде великий спорт. Там матчі по телебаченні показують. З роботою треба буде щось вирішувати – без тренувань же не обійтись.

Але будемо думати та говорити про це тоді, коли вийдемо. Може не вийдемо, і це питання взагалі буде недоречним», – завбачливо говорить Олександр.

Наостанок він перелічує провідних гравців команди – каже, що деякі з них грали на серйозному рівні в Україні, але не хваляться, на якому саме. «Топ-бомбардири у нас Микола Мунтян та Олександр Баранов. Є ще Вадим Кулик та Ігор Василенко. З молодих зірок Андрій Яременко та Андрій Юрченко. Тренує команду Андрій Немчинов, а починала вона під керівництвом Олега Осейка».

***

Фото: надані Олександром Прядком

Другие посты блога

Все посты