Хрещений батько. Part 2

Частина 2. Стажер

Як вже , після звільнення з «Спортінга» Робсон пристає на роботу в «Порту», де промовисто продемонстрував свій тренерський талант. В перший рік свого перебування на тренерському містку «драконів» фахівець з Туманного Альбіону двічі передає полум’яний привіт своєму колишньому босові Соузі Сінтрі, випередивши «Спортінг» у боротьбі за 2 позицію в турнірній таблиці (чемпіонство тоді дісталося «Бенфіці»), а також драматично обігравши «Левів» за підсумками перегравання фіналу Кубка країни: перший матч завершився «сухою» нічиєю, а в другому гол захисника-ветерана Алоїзіу таки відправив трофей у володіння команди Робсона. Наступні два розіграші Ліги Сагреш завершувалися для «Порту» золотими медалями та путівками у Лігу чемпіонів, доповненими яскравим та результативними побиттями суперників (за Робсоном навіть закріпилося прізвище «Боббі-5:0»), а сеу Сінтрі залишалося тільки відшуковувати на своїй голові залишки волосся, щоб у розпачі повисмикувати його геть, картаючи себе за власну імпульсивність.

 І саме під час свого керівництва в «Порту» містер Робсон знайомиться з іншим молодим португальцем, який через півтора десятка років поставить на вуха всю футбольну Європу своїми непересічними тренерськими досягненнями. І хтозна, якби не та щаслива випадковість, то чи почули б ми зараз про такого спеціаліста, як Андре Віллаш-Боаш? Саме про теперішнього наставника амбіційного «Тотенхема» і піде мова у другій частині нашої розповіді.

   … Коли 16-річний хлопчина з Порту Луїш Андре де Пінья Кабрал-і-Вільяш-Боаш дізнався, що в його багатоповерхівці на околиці міста проживає не хто інший, як сам головний тренер головної команди його міста, то одразу зрозумів: ось його шанс – втілити в життя свої обширні тактичні пізнання та захоплення грою мільйонів, незважаючи на те, що Андре ніколи професійно не займався футболом (не вважати ж таким ігри за шкільну збірну?).

   Оскільки його бабуся Маргарет Кендалл була родом з Англії, молодий Вільяш-Боаш міг похизуватися (на відміну від своїх ровесників) пристойним рівнем володіння мовою Шекспіра. Ретельно переглядаючи поєдинки «Порту» та застосувавши аналітичні підходи, Боаш наважився вказати Робсону на один недолік у формуванні англійцем стартового складу командою. На думку молодика, містер Роберт невиправдано ігнорує нападника Домінгуша Пасієнсію та відводить йому занадто мало ігрового часу. Виливши свої аргументи на папері, Андре залишив записку в поштовій скриньці Робсона (на те, щоб особисто висловити свою думку фахівцеві, який годився йому в дідусі, сміливості все-таки забракло).

   Прочитавши нахабне, але не за роками резонне послання від молодого португальця, Робсон захотів познайомитися з Боашем особисто і запросив того відвідати тренування команди, щоб в особистій полеміці більш детально пролити світло на власне бачення ролі Пасієнсії в «Порту». Яким же було здивування англійського тренера, коли на наступний день Андре появився перед ним із вражаюче написаним докладом, підкріпленим численними діаграмами, графіками та статистичними даними!

   (Футбольні стежки іноді можуть утворити настільки хитромудрі лабіринти, що просто диву даєшся. За іронією долі, саме Віллаш-Боаш зі своїм феноменальним «Порту» у сезоні 2010/2011 перешкодив Пасієнсії здобути найгучніший тріумф у його тренерській кар’єрі. Тоді у фіналі Ліги Європи «Дракони» мінімально (1:0) перемогли «Брагу», наставником якої був Пасієнсія, та оформили приголомшливий требл – звитяги в чемпіонаті, Кубкові країни та європейському турнірі).

   Одразу ж оцінивши розумові здібності Боаша, сер Роберт запропонував йому детальніше ознайомитися з футбольною кухнею, пройшовши стажування у молодіжній команді «Порту», а згодом – й увійти в скаутський відділ. На таку пропозицію Андре, не вірячи своєму щастю, з радістю пристав.

   «Його появу у моєму житті неможливо переоцінити, - заявив Віллаш-Боаш в інтерв’ю для BBC. – Досі не можу повірити, що такий іменитий спеціаліст дозволив 16-річному юнцеві на рівних обговорити з ним питання футбольної тактики, а згодом взяти його з собою на командне тренування, замість того, щоб проігнорувати нахабне втручання незнайомого молодика, як це зробила б більшість його колег по тренерському цехові».

   Як і у випадку з Жозе Моурінью, Робсон не дозволив особистій гордості від втручання молодих людей в його парафію взяти верх над захопленням з приводу того, що особи, які ніколи не грали професійно у футбол, можуть настільки складно в ньому розбиратися. Двоє португальських вундеркіндів переконали шанованого наставника, що для того, аби вирости у класного тренера, зовсім не обов’язково декілька десяток років самому ганяти м’яча на високому рівні…

   Таким чином, у віці, коли більшість юнаків мріють про підписання першого професійного контракту, який приноситиме їм кругленькі суми, Віллаш-Боаш розпочинає свій шлях до зірок, вступивши на тренерську стезю. Андре отримує відповідальне завдання – підготовку поглиблених досьє на ключових гравців команд-суперниць. Саме тоді Боаш і знайомиться з Моурінью. 

   Для того, щоб юне дарування отримало можливість ще більше розширити діапазони власних знань, Робсон відправляє свого протеже гризти граніт науки в рідну Британію. Незважаючи на те, що Андре був неповнолітнім, сер Роберт завдяки своїм зв’язкам в англійській федерації футболу швидко усунув всю юридичну формальність та запалив перед Боашем зелене світло на право здобуття тренерської ліцензії.

   «За всіма правилами, мене там не мало бути через віковий ценз, - зізнається Віллаш-Боаш. – Проте Боббі влаштував все так, що мене прийняли». Так почалося сходження на тренерський Олімп фахівця, який, як і Моурінью, в певному відношенні перевершить свого хрещеного батька успіхами на клубному рівні.

   Молодий португалець наче губка вбирав всі премудрості тренерського мистецтва, з легкістю гризучи граніт науки. Першим успіхом Боаша стало здобуття тренерської ліцензії С від УЄФА – вже у 17 років. Незабаром Андре заслужено отримував все почесніші дипломи – ліцензія В, ліцензія А та ліцензія Про (найвища за значенням відзнака футбольного тренера).

   Ще однією спільною рисою Віллаша-Боаша та Моурінью стала звичка не тільки штудіювати підручники ігрової теорії, а й приділяти увагу таким, на перший погляд, не вельми пов’язаним із футболом дисциплінам, як психологія чи фізіологія.

   «Він був надзвичайно старанним та горів бажанням осягати щось нове, - пригадує чиновник асоціації футболу Шотландії Джим Флітінг, характеризуючи Боаша під час його навчання в Національному спортивному центрі (Інверклайд, Шотландія). – Пригадую, як він зачитувався усім, до чого тільки доходили руки, - і далеко не вся навчальна література, яка його цікавила, стосувалася футболу».

   Слід відзначити, що Боаш не обмежувався стажуванням лише в Британії. Ні, Андре кортіло дізнаватися особливості та підходи, які превалювали в різних країнах чи школах.

   «Через те, що я був молодим, мені хотілося записуватися на курси в інших країнах – Шотландії, Англії, Португалії, щоб подивитися на альтернативні погляди на якийсь із аспектів тренерського процесу з урахуванням особливостей менталітету кожної національності. Скажімо, шотландці – дуже відкриті люди, які охоче обмінюються думками з іншими. Англійці в цьому плані здалися мені дещо закритішими, проте саме завдяки їм і зародився футбол. У Португалії ж на перше місце виходить технічні здатності футболістів та тактичне протистояння між тренерами», - так Віллаш-Боаш охарактеризував кожну країну, де він здобував знання.

   Весь цей час Робсон не забував про молодого аналітичного генія, однак резонно вважав, що на даному етапі краще почекати, доки плід остаточно дозріє. Тому сер Роберт наразі на збирався вводити Віллаша-Боаша в свій тренерський штаб (та й вірний Жозе вправно виконував усі свої функції). Натомість, Робсон активно використовував свої обширні футбольні знайомства, щоб забезпечити Андре якомога якіснішою освітою. Зокрема, після отримання ліцензії С англійський наставник влаштував для Боаша стажування в своєму колишньому клубові – «Іпсвіч Таун».

   «Боббі переконав мене у тому, що цей хлопчина являтиме собою щось особливе у тренерській спільноті, - згадує період перебування Боаша в «Іпсвічеві» тодішній керманич «трактористів» Джордж Берлі. – Андре провів з нами два тижні і просто-таки тінню слідував за мною. Мати такого стажера було одним задоволенням. Він відвідував усі тренування, був присутнім на зустрічах з радою директорів клубу. Андре одразу ж сподобався усім за свою допитливість, вихованість, уважність. Я визнав правоту Боббі, що цей хлопець стане особливим».

   Очевидно, що Робсон посприяв черговій футбольній пригоді Віллаша-Боаша – заступанню на посаду головного тренера Британських Віргінських островів – скромної збірної, яка на той час посідала 161 місце в рейтингові ФІФА. Незважаючи на те, що португалець керував командою лише два матчі (за підсумком яких його підопічні поступилися 1:14 Бермудським островам), його стиль управління було неможливо не відзначити.

   «Він акцентував на тому, що ми маємо бути насамперед командою, - розповів The Independent Евондейл Вільямс, капітан Віргінських островів, який згодом сам приміряє на себе нелегку тренерську ношу. – Він змусив нас краще перепасовуватися та в першу чергу намагатися атакувати. Однак завдяки йому ми також почали краще захищатися. І взагалі, у нього було чимало ідей, котрі здавалися нам незвичними».

   Тим не менше, Віллаш-Боаш розумів, що ця пригода приречена на короткочасність, адже молодому фахівцеві хотілося значно більшого, аніж бачити, як його команду рвуть на клаптики, незважаючи на весь обширний арсенал його тренерських прийомів. Тому португалець покинув островитян, шокувавши їх наостанок зізнанням про те, що йому насправді всього лише 21 рік, і повернувся у рідний у всіх відношеннях «Порту», де на нього вже чекало місце тренера молодіжної команди U-19. Чи варто додавати, що в цьому випадку також не обійшлося без протекції сера Роберта?

   Фактично, із 2002 року Андре Віллаш-Боаш отримує іншого покровителя – прекрасно відомого футбольній спільноті «Містера Особливого» Жозе Моурінью, котрий не забув допитливого тінейджера, з-під руки якого вилітали шикарні досьє на суперників. Боаш входить в тренерський штаб Моу і разом з ним переїжджає то в «Челсі», то в «Інтер», щоб у 2010 році розпочати самостійну тренерську кар’єру і в перший же сезон зробити з «Порту» приголомшливий хет-трик, про який згадувалося вище. Неймовірний результат своєї команди Віллаш-Боаш присвятив світлій пам’яті сера Роберта Робсона, котрий відійшов у кращий світ 31 липня 2009 року…