Сильний серцем. Нванкво Кану
Блог «Зірки нашого дитинства» пропонує вашій увазі історію про талановитого нігерійського форварда, який подолав важкі випробування на шляху до футбольних вершин.
Блог «Зірки нашого дитинства» пропонує вашій увазі історію про талановитого нігерійського форварда, який подолав важкі випробування на шляху до футбольних вершин.
Нванкво Крістіан Кану народився в нігерійському місті Оверрі першого серпня 1976-го року в багатодітній (Нванкво був одним із шести дітей в сімействі) і малозабезпеченій (батько працював звичайним поштарем) родині.
«Хтось з нашої сім’ї обов’язково повинен був вибитись у люди, щоб подарувати батькам забезпечену старість. Із нас усіх пощастило мені, але справа не лише у везінні – перед моїми очима завжди був приклад батька, який працював все життя, не покладаючи рук» - згадує про своє юнацьке становлення Нванкво.
Єдиним захопленням Кану був футбол, свою професійну кар’єру він розпочав у 15-річному віці в місцевому клубі «Федерейшн Воркс». У 1992-му підписав контракт із «Івунаньянву Націонале», в складі якого став чемпіоном Нігерії.
У тому ж 1993-му році Нванкво в складі молодіжної збірної взяв участь у чемпіонаті світу U-17, де його чекав перший великий тріумф.
«Це було дуже давно, але я зберіг спогади про той турнір. Представляти свою країну – завжди честь, а виграти чемпіонат – то була справді велика справа для нас, це допомогло нам потрапити на футбольну карту. Без цієї перемоги мене би не було у великому футболі» - згадував потім Кану.
Після вдалих виступів на чемпіонаті світу U-17, Нванкво перейшов до амстердамського «Аякса», ставши одним із представників «золотого покоління 90-х» тієї команди. В дебютному сезоні Кану був резервістом, час від часу виходив на заміну, але перебуваючи поряд з визнаними футбольними майстрами, молодий нігерієць здобував необхідний досвід. В тому ж, дебютному для Кану сезоні у складі «Аякса» амстердамці виграли «золото» національної першості.
«Та перша медаль чемпіона Нідерландів має для мене особливу вартість. Я щойно приїхав з Африки, і був нікому невідомим молодим хлопцем. Те, що я досягнув успіху у першому ж сезоні в такому великому клубі – це справжнє щастя»
Наступний сезон 1994/95 був значно успішнішим для нігерійського форварда – він частіше виходив в основі, забив 10 голів, однак травма завадила збільшити свій гольовий доробок.
У тому ж році Кану дебютував в складі національної збірної Нігерії. Клубні успіхи також були дуже пристойними – «Аякс» знову став чемпіоном Нідерландів і виграв Лігу чемпіонів УЄФА (в фіналі Нванкво вийшов на заміну), «золота молодь» Луї ван Галя користувалась великим попитом серед грандів європейського футболу.
Один із таких, міланський «Інтер» у 1996-му придбав нігерійського нападника, який у 52-х матчах за «Аякс» забив 25 голів.
Однак, в Серії А Кану не вдалось гучно заявити про себе. Мав місце конфлікт з керівництвом клубу, через те, що Нванкво нібито самовільно покинув команду та поїхав із національною збірною на Олімпіаду. Після такого вчинку, молодого бунтаря посадили в глибокий запас. До слова, Кану був капітаном збірної Нігерії під час Олімпійських Ігор і здобув золоту медаль Олімпіади. Він відзначився дублем у півфінальному матчі проти бразильців (в складі яких тоді бігали майбутні суперзірки світового футболу Роберто Карлос, Роналдо, Рівалдо, Бебето, Діда, Альдаїр, Савіо). У тому році визнаний найкращим футболістом Африки.
Окрім цього, клубні лікарі «Інтера» виявили у Кану дуже серйозні проблеми із серцем, в листопаді 1996-го року нігерійцеві провели надскладну чотиригодинну операцію по заміні клапана аорти, і це вибило його з гри на півроку.
«Проблеми із серцем кардинально змінили моє життя. Я все більше почав замислюватись про різні речі, адже ніхто не знає, що для нас готує майбутнє. Після того випадку я зрозумів, що для мене значить життя, заради чого я живу»
По закінченні довготривалого реабілітаційного періоду, навесні 1997-го року Кану розпочав тренування в «Інтері», однак не міг набрати форму і почав програвати конкуренцію зірковому новачку міланців Роналдо. В цей період нігерієць значно частіше «грів банку», аніж виходив на поле. Всього у складі «Інтера» Кану зіграв 12 матчів та забив 1 гол.
Так тривало до зимового міжсезоння 1999-го року, коли Арсен Венгер запросив нігерійського нападника до Лондона. Кану із радістю відгукнувся на пропозицію тренера «Арсенала» і заграв із новою силою. Та й дебют за «гармашів» запам’ятався усім – та сама кубкова гра проти «Шеффілда», яку «Арсенал» виграв 2-1 завдяки голу Марка Овермарса з пасу нігерійського новачка, однак той м’яч був забитий із порушенням правил «фейр-плей», тож Арсен Венгер благородно погодився на перегравання матчу.
У сезоні 1999/2000 Кану був незмінним гравцем основи, забивав дуже потрібні голи. В історію найкращих матчів Прем’єр-ліги увійшов пам’ятний камбек «Арсенала» у матчі проти «Челсі», в якому «гармаші» горіли 0-2, але завдяки хет-трику Кану здобули перемогу.
У 1999-му нігерійця вдруге визнали найкращим футболістом Африки. За підсумками сезону 1999/2000 Нванкво Кану визнали найкращим футболістом сезону в англійській Прем’єр-лізі.
Однак, після приїзду на «Хайбері» французького форварда Тьєррі Анрі, позиції Кану в команді похитнулись. Він знову став гравцем заміни, але залишився важливою складовою відлагодженої трофейної машини Венгера: у 2002-му виграв у складі «Арсенала» чемпіонство і Кубок Англії, ще один Кубок Англії у 2003-му, і легендарне «золото» Прем’єр-ліги 2004-го року. Той сезон «Непереможних» став останнім для Нванкво у футболці «Арсенала». За «гармашів» забив 44 голи у 197 матчах, і влітку 2004-го року в статусі «вільного агента» перейшов до клубу «Вест Бромвіч Альбіон».
У складі «ВБА» Кану зіграв 58 матчів, забив 9 голів, однак це не допомогло команді в боротьбі за право залишитись у найвищому дивізіоні чемпіонату Англії. По завершенні того невдалого для «Вест Бромвіча» сезону, Кану залишив команду та підписав контракт із «Портсмутом».
«Старий кінь» зовсім не попсував борозни «Помпі», у першому ж сезоні ставши найкращим бомбардиром серед гравців клубу – 12 голів. У наступному сезоні «Портсмут» здобув Кубок Англії, а сам Кану долучився до цієї перемоги, забивши вирішальний гол у півфіналі розіграшу Кубка своїй колишній команді – «ВБА».
Вболівальники «Арсенала» навіть після того, як Кану покинув клуб, зберегли про нього хорошу пам'ять, і у 2008-му році за результатами опитування на офіційному сайті «Арсенала» Нванкво зайняв 13-те місце у списку 50 найвеличніших гравців клубу.
По завершенні сезону 2011/12 Кану вирішив завершити професійну кар’єру. Того ж літа провів прощальну гру в складі національної збірної, за яку відіграв 72 матчі і забив 13 м’ячів. Досить довгий час Кану був капітаном «Суперорлів», взяв участь в двох розіграшах чемпіонатів світу (1998, 2002), серед нігерійських вболівальників отримав прізвисько Папілло («Король»).
Пішовши із великого футболу, Нванкво Кану активно займається благодійною діяльністю, а також виконує функції посла ЮНІСЕФ.
Ще у 2000-му році, оговтавшись від складної операції та реабілітаційного періоду та дізнавшись про аналогічні проблеми в його рідній Африці, в 2000-му році Нванкво заснував благодійну організацію Kanu Heart Fundation, яка допомагає африканським дітям, що мають проблеми із серцем. Фонд Кану займається будівництвом і забезпеченням лікарень в африканських країнах.
Кану досягнув футбольних вершин, поборовши складну недугу, а зараз порятунок дітей із такими ж проблемами став справою усього його життя.
