Як Львів знайомився з великим боксом

Вечір боксу у Львові був, без перебільшення, найбільш очікуваною подією цього місяця. Адже, чи часто на рингу, в столиці Галичини, можна побачити двійко легендарних боксерів?  Для олімпійського чемпіона Лондона – Олександра Усика вчорашній вечір мав стати дебютним боєм за чемпіонський титул, а для срібного призера Сіднея і триразового чемпіона світу Андрія Котельника, навпаки – прощальним: за даною раніше обіцянкою, останній у кар’єрі поєдинок він проводив у рідному місті.

Однак, така подія надзвичайного ажіотажу у львів’ян не викликала. Любителі спорту у місті Лева – призвичаєні до футбольних поєдинків за участі “Карпат”, ознайомилися із євро-кубковими баталіями “Шахтаря” і “Металіста”, полюбили вояжі збірної України, та до боксу вони, здається, ще не готові. Атмосфера вечора не була надто святковою, та й взагалі важко говорити про “атмосферу” вчорашнього вечора. Причини пасивності глядачів зрозумілі – як себе поводити під час такого спортивного дійства люди не знали. Окрім хаотичних вигуків прізвищ боксерів, традиційних гасел “Слава Україні! – Героям Слава!”, “..хто не скаче, той москаль…” і наспівувань відомого гіта про Путіна, які глядачі скандували якось мляво, звучали, також, заклики в бік Усика та Котельника достроково завершувати свої бої – погода нагадувала про наближення зими і мерзнути ніхто не хотів. До слова – Усик, здається, прислухався до вимог глядачів.

Ще два поєдинки, які передували головним подіям вечора, не зацікавили глядачів, які спокійно попивали пиво й не надто слідкували за подіями на рингу. Всі чекали на вихід Котельника та Усика й лише після виходу на ринг останнього, трибуни більш-менш заповнилися. Цікаво, що навіть після старту боксерського дійства квитки, у касах “Арени Львів”, можна було придбати за сто гривень – такої «розкоші» на матчі «Шахтар» – «Порту» не було.

Треба подякувати організаторам за трансляцію поєдинків на екранах стадіону – без них більшість присутніх не побачила б подій на рингу, бо вгледіти щось із своїх місць могли лише власники «ВІП-квитків» і глядачі на центральних секторах.

Доведеться написати про кілька ускладнень, які виникли для журналістів підчас роботи.

Пропуски на стадіон виглядали, як звичайний квиток і стюардам при вході на “Арену” довелося доводити, що ти журналіст, а не глядач. Особливо важко було працювати фотографам, які зазвичай мають виділені місця для зйомки, що дозволяє знаходитися близько до рингу і не заважають дивитись бокс власникам найдорожчих перепусток. Однак у цей вечір все було по-іншому – доводилося втискатися між натовп колег й водночас не заважати тим, хто сидів за тобою.

Після бою Усика журналістам необхідно було швидко добратися до холу, аби встигнути поставити питання чемпіону. Не встигли… При вході у приміщення під трибуною нас чекав стюард, який вперто не пропускав у середину, після п’ятихвилинної дискусії вдалося «пробились», але в холі нас зустріли ще двоє людей у жовтому, переконати яких виявилося не так легко. Щоб пройти, довелося телефонувати до прес-аташе K2 Promotions. Усик під час наших “пригод” вже “відстрілявся” й пішов у роздягальню… Пощастило лише фотографам – вони мали «бейджики», тому жодних проблем із проходженням «фейс-контролю» у них не було. Не важко здогадатися, що за наявності пропусків для журналістів, вдалося б уникнути подібних казусів.

Варто наголосити, також, на проблемах зі звуком, які виникали практично кожного разу, коли мікрофон до рук брав конферансьє. Зрозуміти те, що він говорить було важкувато. До слова, гімн України виконав відомий рок-гурт “Тінь Сонця” – глядачі “Арени Львів” почули тільки голос вокаліста, а от насолодилися музичним супроводом вдалося лише тим, хто був біля рингу.

Проте, не будемо про погане і перейдімо до найважливішого. Котельника місцева публіка зустріла стоячою овацією. Триразовий чемпіон світу після 4-річної перерви гідно виглядав на ринзі, не поступаючись джорнімену Бенідзе й “разок” відправив грузина на канвіс – лише нокдаун.

Під час останніх секунд всі присутні піднялися із сидінь – проводжати легенду потрібно як належить. Реагуючи на бурні оплески й скандування “Молодець!” Котельник активно жестикулював – почергово підійшов до кожного з кутів рингу й подякував глядачам. Перемога! Більше славетного боксера в дії ми вже не побачимо. Він пішов. З гордо піднятою головою й у рідному місті. Він пішов чемпіоном.

Завершилася ціла епоха, однак Андрій не відійшов від спорту: рівно рік тому він відкрив боксерський зал, де виховає, я впевнений, не одне покоління українських чемпіонів. Нам залишається побажати успіху й творчої наснаги завжди щирому львів’янину!

Що ж до першого титульного бою Олександра Усика, то тут також обійшлося без сюрпризів. Українець “змолотив” південноафриканця Даніеля Брюера без жодного жалю: кілька смачних аперкотів з правої та хуків з лівої й у сьомому раунді, той безсило повалився на настил, а Усик вп’яте у профі переміг достроково й завоював титул інтерконтинентального чемпіона планети за версією WBO. Цей пояс – лише початок сходження “Кота” на боксерський Олімп й символічно, що ця подія відбулася саме на рідній українській землі.

Пішов Котельник, стартував Усик. Нову епоху в українському боксі розпочато і якою вона буде залежить саме від останнього.