Юлія Прокопчук: «Моя група підтримки - це наша збірна України»

В ексклюзивному інтерв'ю Трибуні Юлія Прокопчук розповідає, як ледь не запізнилася на літак, чим буде бити китайських суперниць та як на неї вплинула поразка на Олімпійських іграх.

- Як Ви потрапили у цей спорт? Дітям 90-х більше до душі був футбол, а стрибки у воду - це прям-таки екзотика

- З 4 років я почала займатися спортивною гімнастикою (тато дуже хотів, аби я була спортивною дівчинкою). А у 8 років мама відвела мене до басейну, щоб я навчилась плавати. Ми потрапили у секцію стрикбів у воду. І оскільки секція гімнастики була дуже далеко, довелося обрати басейн, який був під боком. І з того часу й донині я стрибаю!

Батьки дали мені усе, що змогли. Я дуже вдячна їм за це.

- Усі починають із метрового трампліну, і поступово піднімаються. Яким був Ваш шлях до вишки?

- Тренер сказав, що є шанси пробитися на вишці. Я зібралася з духом та поставила перед собою задачу, що є просто повинна зібрати програму на вишці. Але було дуже страшно. Не знаю, як я це переборола. Мабуть, у мене "сила волі" міцна, умію подолати страх. Ну і іноді люблю адреналін у крові.

- А як починали виконувати синхронні стрибки? Що в цьому було найважчого?

- Напевне, підвести партнера в синхроні (виконати стрибок невдало). Тренер нас підтримує, якщо таке трапляється, намагається налаштувати обох, щоб не зневірювались.

- А в якому із розрядів вам подобається виступати більше?

- Звісно, в індивідуалці. Там ти відповідаєш за свої стрибки сам, а у синхроні переживаєш, що можеш підветси партнера

- Ви багато подорожуєте. Чи встигаєте роздивитися міста, у яких буваєте?

- Намагаємось усюди встигнути, усе подивитися, звісно, у міру можливостей. Але під час змагань, на жаль, часу дуже мало. І кожне місто здається найкращим, коли приїжджаєш до нього вперше.

- Впевнений, під час поїздок траплялися якісь кумедні ситуації. Можете щось таке пригадати?

- Мало що приходить в голову. Пригадую, як летіли до Америки на змагання і запізнювалися на літак. Бігли через весь аеропорт, пробиваючи собі дорогу через натовп. А іще була ситуація - двом членам команди не вистичило місця на літак додому із Китаю, так їм довелося наступного рейсу чекати.

- А до Барселони добралися без пригод?

- Так, переліт минув відмінно та спокійно. Ми взагалі з Будапешта летіли, де перед цим провели тиждень на зборах. Були там, тому що треба було підготуватися до виступу на чемпіонаті світу у відкритому басейні, а в Україні їх взагалі немає.

- І це допомогло Вам зрештою виступили успішно. Що Ви відчували, коли зрозуміли, що нарешті вибороли медаль?

- Я не вірила у свою медаль! Мені здавалося, що це не зі мною відбувається. Та я й досі не вірю, уся на емоціях! Дуже приємні. Просто шокована своїм виступом.

- А якщо враховувати, що попереду Вас фінішували тільки дві китаянки, то ця медаль виглядає іще ціннішою. У чому, на Вашу думку, секрет китайських спортсменів? Як із ними боротися?

- Для мене ця бронзова медаль - як золото! У моїй кар'єрі вона найбільш цінна та дорога для мене. А секрету китайців я не знаю, проте боротися із ними можна і треба. Просто треба бути впевненою і спокійною, тоді вони теж починають нервувати і можуть помилитися

- Склалося враження, що Ви теж почали нервувати на початку фіналу. Не було остраху, що може повторитися те, що сталося на Олімпіаді?

- Не боялась я, і зовсім не переживала. Була впевненою у собі, але все ж адреналін у крові підвищувався! Я після Олімпіади зробила для себе висновки і стала впевненіше стрибати. Але що це за висновки - я нікому не скажу. Це мій секрет боротьби із хвилюванням. А підготовка іде, як і зазвичай. Особливо нічого не змінилося, працюємо.

- Напевне, дві золотих медалі на чемпіонаті Європи додали впевненості у собі?

- Так, я стала більш впевненою у собі після Ростока. Мені дуже сподобалася боротьба за золоту медаль із Юлією Колтуновою, із якою ми дружимо

- А як Вам вдавалося зберігати спокій після свого п'ятого стрибка у фіналі? Адже до останнього моменту було не ясно, чи потрапите Ви на п'єдестал...

- Оскільки я не дивилася на табло під час змагань, то й не знала хто як іде. Але коли зробила останній стрибок, який вийшов непоганим, одразу задумалась про те, що можу бути в трійці. От тоді я нервувала найбільше, щоб мене ніхто не перестрибнув

- Зрештою все вийшло якнайкраще на радість вболівальників. У Вас була персональна група підтримки в Барселоні?

- Моя група підтримки - це наша збірна України. Вони добре вболівають і підтримують так, що можна позаздрити. Іноді я навіть не дивлюсь на оцінки суддів, а визначаю свій стрибок за криками нашої команди.

А мої близькі влаштували мені дуже теплий та приємний прийом вдома. Я тоді вперше пила шампанське в аеропорту. Мене так ще ніколи не зустрічали.

- Зараз у Вас заслужена відпустка. Як плануєте її провести?

- Так, я довго на це чекала! Думаю відпочити із коханим, але ми іще не вирішили де.

- І як довго? Коли знову побачимо Вас на змаганнях?

- Тренер мені сказав, щоб я зателефонувала, коли скучу за ним. А найближчі змагання у нас аж у грудні.

- Як проводите вільний час? Маєте якесь хобі?

- Ні. У мене надто мало вільного часу, і я його проводжу в колі рідних. Намагаюсь більше бути вдома. А концерти усілякі чи щось інше - не для мене, я таке не люблю.

- Ви казали, що відпустку проведете із хлопцем. Не плануєте змінити сімейне положення?

- Тільки після завершення кар'єри.

- Це Ваше особисте рішення, чи у дайвінгу жінкам важко повертатися після таких змін?

- Так, особисте рішення. Звісно, важко повертатися, але декому це вдається. Але я вважаю, що необхідно присвячувати себе чомус одному: або спорту, або сімейному життю.

- Чим плануєте займатися після завершення кар'єри?

- Завести сім'ю в першу чергу. А загалом - не люблю загадувати на майбутнє. Життя непередбачуване.

Останній стрибок Юлії у фіналі чемпіонату світу, який приніс їй бронзову медаль

При передруку матеріалу посилання на першоджерело обов'язкове.