Коматозник. Чому Столе Сольбаккена слід боятися і поважати

Напередодні матчу «Дніпра» проти «Копенгагена» Володимир Звєров згадує непросту історію життя, смерті і нового життя тренера данської команди, яку він знову взявся оживляти цього літа.

Фото: Fotobank/Getty Images/Ben Radford /Allsport

Якби Голлівудський фільм Flatliners («Коматозники») знімали у наш час, до титрів би обовязково додали фразу «засновано на реальних подіях». Ну, це ж юридичний аргумент, розумієте. Фільм, коли хто не дивився, про моторошні досліди студентів-медиків, які вганяли себе у стан клінічної смерті «на зло рекордам», аби якнайдовше пробути на flatline – так званій лінії між цим і тим світами. Так от навіть у вигаданій сценаристами історії рекордний час балансування ніде складав більше 10 хвилин. Це натуральна фантастика. А тепер буде історія із життя.                                      

Кіно реальності дає фору будь-яким оригінальним сценаріям (ок, окрім «Трансформерів»). Життя Столе Сольбаккена закінчилося і вдруге розпочалося 13 березня 2001-го. 33-річний півзахисник ФК «Копенгаген» під час розминки упав на газон тренувального поля. Клубний лікар Франк Одгаард втрутився оперативно і так само швидко зафіксував зупинку серця. Футболістів та головного тренера Роя Ходжсона заціпило жахом, до реальності їх повернув лише крик Одгаарда – швидку! «Він у критичному стані», – не зупиняючи масаж серця, кричав лікар. Завантажуючи Сольбаккена до карети допомоги, медики вже розуміли – це клінічна смерть.                     

Цілих сім хвилин футболіст не подавав ознак життя. Цілих сім хвилин тривала боротьба за людину, заснована на реальних подіях, а не кіношних експериментах. Елемент фантастики присутній – популярна медична теорія, згідно з якою мозок людини після шести хвилин без кисню зазнає невідворотних змін. Інші практики наполягають на восьми хвилинах. Мовляв, вісім – це все, далі немає сенсу робити реанімацію. Клітини головного мозку помруть, і людина повернеться до життя овочем.

Цілих сім хвилин Сольбаккен не подавав ознак життя. Цілих сім хвилин тривала боротьба за людину, заснована на реальних подіях, а не кіношних експериментах

Через сім хвилин Сольбаккен почав дихати. Відділ фантастики на його поверсі. Перед тим як відкрити очі Стале майже 30 годин перебував у комі. Вроджений порок серця – констатували згодом лікарі. Який далі може футбол? – скажете ви. Але футболіст із великим у всіх сенсах серцем, він вважав протиправним просто так залишити команду. Звичайно ж, із дозволу кардіологів. Відновившись за кілька місяців, Сольбаккен повернувся у графік чотирьох повних тренувальних сесій щотижня. Йому встановили кардіостимулятор і зафіксували повний порядок у роботі клапанів. Тести показали лише теоретичний ризик повторення зупинки серця. Але то теорія – на практиці ж за 12 років доопераційної профі-кар’єри Столе жодне із обстежень не показувало дефектів у роботі сердечного двигуна. Подумавши першочергово про родину, Сольбаккен зав’язав і перейшов до тренерської діяльності. «За 13 років кардіостимулятор двічі рятував мені життя. Це зовсім не боляче, я лиш відчуваю аритмію. Ніби хтось штовхнув мене у груди – ось і все». 11 років потому, коментуючи жах Фабріса Муамби, норвежець скаже: «Моє послання до Фабріса – життя після смерті існує. І важливіше саме жити, ніж грати у футбол».    

Іти, щоб повертатися – так написано на життєвому шляху Сольбаккена. Тренер, відчужений топовими лігами Європи, на старті минулого сезону вдруге прийняв рідний ФК «Копенгаген». Коло довжиною у два сезони замкнулося – усередині лишилися німецький «Кельн» і англійський «Вулвергемптон», з яких Сольбаккена прибрали через жахливі результати. Він не навчився будувати швидко, так, як вимагають у топових чемпіонатах. Норвежець не з тих коучів, які поспіхом латають дірки. Свій попередній «Копенгаген» він будував із 2006-го по 2011-й. Той завершальний сезон 2010/11 ознаменувався тріумфальним як для Данії виступом у Лізі чемпіонів. У групі із «Барселоною», «Рубіном» і «Панатінаїкосом» команда з Півночі Європи пропустила уперед лише майбутнього каталонського чемпіона. У 1/8 копенгагенців зупинив «Челсі».

Ось і нині Столе Сольбаккену потрібен був приціл на довгостроковий проект. Цілий сезон пішов на переосмислення того, що проекту «Копенгаген» знадобиться вирубка коріння. Аналогія недовго стукала у двері – гра команди зразка 2013-2014 із виразною частотою подавала ознаки клінічної смерті.

Нехай вас не напружує факт віце-чемпіонства і вихід «левів» до фіналу національного Кубка. Для «Копенгагена» друге місце у Данії – це «камон, плей», це гірше, ніж четверта сходинка УПЛ для «багаторічного флагмана українського футболу». Ще за кілька турів до фінішу чемпіонство забрав «Ольборг», він таки переміг «Копенгаген» у фіналі національного Кубка. Максимум щастя – врятована у останньому турі друга сходинка. Була ще й Ліга чемпіонів, утім закінчилися вона прогнозованим останнім місцем у групі з «Реалом», «Галатасараєм» та «Ювентусом». 

Літнього міжсезоння у клубі чекали зі словом «переродження» на вустах. Власник, компанія «Parken Sport & Entertainment», мала чіткий план із фігурою Сольбаккена на ключовій ролі. Спеціально під нову концепцію розвитку була скорочена позиція спортивного директора, а відповідні функції, об’єднавши зі звичними обов’язками тренера, передали свіжоспеченому «менеджеру». Проаналізувавши традиційно англійську систему управління з менеджером біля керма, клуб дав життя принципово новому старт-апу «під Сольбаккена». Заради справедливості, слід сказати, що у кількох нижчих за рівнем командах Данії «менеджерство» функціонувало й раніше. Але тим клубам, навіть узятим докупи, не приділяється і десятої частинки тієї уваги, яка дістається «левам».

Для «Копенгагена» друге місце у Данії – це «камон, плей», це гірше, ніж четверта сходинка УПЛ для «багаторічного флагмана українського футболу»

Президент клубу Йон Духольм без особливих вагань довірив Сольбаккену спортивну частину справи. Кажуть, фінальні сумніви розвіяло вирішення ситуації з капітаном-легендою Ларсом Якобсеном,  якого посеред сезону Сольбаккен по ділу і без вагань відправив у запас. Жоден футболіст не може стояти вище менеджера, хай і майбутнього. Майже усю весну праворуч у захисті діяв молодий Крістофер Реммер. В конкуренцію йому був придбаний у «Брюгге» норвезький збірник Том Хоглі. Так ми потихеньку й починаємо знайомитись із основою данців. Щодо Якобсена, він перебрався до французького «Генгама», який під вихід у Лігу Європи заходився збирати перевірених ветеранів  Старого світу. Тепер Сольбаккен і Якобсен можуть зустрітись в єврокубках.

Взагалі, помилково думати, що Копенгаген на стадії перебудови. 11 гравців пішли, 9 замість  них прийшли – це швидше зміна материнської плати. Сольбаккен страшенно ризикує. Ось приклад. Менеджер повернув у данськусуперлігу воротаря-мандрівника Стефана Андерсена. Повернув, бо так, як відстояв попередній сезон швед Юхан Віланд, краще взагалі на поле не виходити. Так от Андерсен перед довготривалою кар’єрною подорожжю Європою провів більше сотні поєдинків за «Брондбю». А «Копенгаген» і «Брондбю» – це як «Дніпро» і «Металіст». Вболівальники «левів» вороже сприйняли появу чужого, потужно освистали Андерсена і послали за Гренландію  під час передсезонного матчу проти «Ліона». Хто налякав Андерсена цієї суботи, невідомо, але гол проти «Норшеллана» він привіз знатний. 

Ще один виклик головного тренера носить ім’я Андреас Корнеліус. Основний на даному етапі ударний нападник має достатньо типову для футболіста «Копенгагена” біографію – «Данія-Європа-Данія». Вистріливши у складі «синіх» в домашньому чемпіонаті, він виборов шанс на підвищення, і не де-небудь, а у англійській прем’єр-лізі. Шанс торік надав «Кардіфф», та, зрештою, Корнеліус його не використав (за осінь 366 зіграних хвилин, 0 голів), і «Кардіфф» залишив АПЛ. Андреас повернувся взимку і цілу весну надолужував втрачену форму. З ним залишилися чудова техніка, якісна боротьба на другому поверсі, втім у швидкості прийняття рішень Корнеліус дуже круто здав.

Виклик номер три – чи зуміє Сольбаккен вивести на новий рівень головну зірку команди Ніколая Йоргенсена. Ви мусите пам’ятати Миколу по Лізі чемпіонів і особливо гол у ворота «Ювентуса». То було восени, а весну травмований Йоргенсен здебільшого провів біля телевізора. Дефіцит креативу, який дарувала світла голова «десятки» – ключова причина весняної атакувальної агонії. Кажуть, тренер все частіше шкрябає свою лису макітру, міркуючи як карще юзати Йоргенсена – традиційно, як класичну десятку, чи пересунути на лівий фланг півзахисту (цікаво, що Маркевич, кажуть, теж волів би змінити роль своєї «десятки» – випробувати Коноплянку на позиції під нападником, хоча поки що Євген розпочинає футбольний рік на звичному місці). Кілька попередніх сезонів на місці лівого атакувального хавбека непогано виглядав волохатий костариканець Крістіан Боланьйос (бігав на ЧС з пов’язкою на лобі). Та, як і більшість гравців «Копенгагена», попередній сезон відіграв значно нижче очікувань. Зрештою, контракт із 30-річним легіонером вирішили не продовжувати, оскільки на його місце (окрім Йоргенсена) небезпідставно претендує ще один талановитий данець албанського походження, 23-річний Башкім Кадріі.

Із непотрібним матеріалом Столе Сольбаккен розлучається без жалю. Його ставлення до життя і футболу перевернулося після того дня 13 березня 2001-го

Сер Алекс Фергюсон писав у своїй біографії – будівництво нової команди необхідно розпочинати із середини захисту. Сольбаккен з таким твердженням погодився і першочергово підписав під основу двох центральних оборонців. Із «Нюрнберга» переїхав швед Пер Нільссон (100 матчів у Бундеслізі), із ПСВ повернувся ще один невдаха маршрутів «Данія-Європа-Данія» Матіас «Занка» Йоргенсен. Вічному шведу Олафу Мельбергу не стало місця у основі – і роки вже не ті, і борода коротшою стала. Минулої суботи з Мельбергом попрощалися, придбавши на зміну в «Болоньї» іншого шведа Мікаеля Антонссона (знову ж таки, до Італії Антонссон 4 роки грав за «Копенгаген» Сольбаккена). Нільссон і Йоргенсен добрі на другому поверсі, але повільні і далеко не ідеальні в позиційній обороні. Найсильнішим захисником «Копенгагена» вважається П’єр Бенгтссон – лівий оборонець, виконавець майже усіх штрафних та кутових. Якість стандартів – через раз, і це питання ще треба вирішити.

У центрі поля немає рівної альтернативи парі бразильця Клаудеміра і новообраного капітана Томаса Ділейні – данця з американсько-ірландським корінням. Говорячи про провалений сезон 2013-14 у Копенгагені найчастіше згадують якраз Клаудеміра, і дуже надіються, що опорний півзахисник вийде на той рівень, за який позаминулого сезону ним цікавився «Гамбург». У Києві Клаудемір може вийти на правий фланг півзахисту, допомагати оборонцю Хоглі стримувати Коноплянку. Справа в тому, що у першому турі Суперліги у матчі із «Сількеборгом» травмувався основний правий хав із милим для нащадків Київської Русі ім’ям Рюрік Гісласон. Якщо зліва у півзахисті таки вискочить Ніколай Йоргенсен, позицію другого форварда, вочевидь, закриватиме свіжопідписаний бельгієць Стів де Ріддер – відносно невеличкий за розміром, але дуже кусючий. Де Ріддер прибув на зміну основному форварду минулого сезону Ігору Ветокеле, який пішов на сумнівне підвищення у англійський чемпіоншип («Чарльтон»).

Із непотрібним матеріалом Столе Сольбаккен розлучається без жалю. Його ставлення до життя і футболу перевернулося після того дня 13 березня 2001-го. Після того, як сім хвилин ти балансував на лінії між світами, земні проблеми негаразди сприймаються інакше, а будь-яке, навіть найскладніше земне завдання, наприклад, перебудова команди, лише в радість. «Це була чудова перевірка для мого кардіостимулятора» – пожартував якось Сольбаккен після напруженого матчу з «БАТЕ».