Про правильні рішення

Спочатку ми домовились не критикувати нову владу, поки не мине загроза війни, а потім взялися хаяти урядовців за кожне їхнє рішення, хоча навіть приблизно не розуміємо, під яким тиском вони перебувають.

За останній місяць усі ми стали видатними геополітиками, усі маємо власне бачення кожної ситуації і православно обурюємося, коли рішення уряду із ним не співпадають. Усі розуміємо, що Україна опинилася у скруті, усі покладаємо відповідальність за вихід із неї на Яценюка і ко, усі на кожному кроці нагадуємо, що часу і права на помилку у них немає, але відмовляємося визнавати, що наша експертна думка аж ніяк не сприяє їхній роботі.

На цьому ґрунті висловлю майже богохульську думку: уряд заслуговує на тотальну довіру та підтримку незалежно від прийнятих ним рішень, бо правильних рішень сьогодні просто не існує. Кожне, яким би воно не видавалося мудрим і далекоглядним, на виході виявиться помилковим.

Усього, що відбулося в останній місяць, і не перерахуєш. І тим більше - не прорахуєш по кожному пункту "а що як?" Але спробувати можна.

23 лютого. Аваков і Наливайченко наздоганяють Януковича на російській воєнній базі у Севастополі. Намагаються прорватися або просто вимагають здати злочинця. Починають блокаду, щоб не дати Януковичу втекти за кордон. Україна - агресор. Московія законно вводить війська, починається повномасштабна війна. Захід мовчить.

або

24 лютого. Гепа і Допа повернулися з Московії. Їх одразу ж заарештовують і в рамках революційної доцільності обоє швиденько отримують по 15 років за державну зраду. Кремль заявляє про політичне переслідування. Харківські гепники починають лютувати, бо у них вкрали лідера. Сепаратизм шириться Кримом, потім Сходом, потім Півднем. Зелені чоловічки виникають у третині областей.

або

26 лютого. "Беркут" залишається існувати. 5 тисяч озлоблених осіб зі зброєю, наділених законим правом цю зброю використовувати, по всій країні ненавидять нову владу і прагнуть помститись.

або

2 березня. Новими губернаторами на Сході та Півдні призначені бютівці та відносно лояльні пеерівці, адже ж олігархам не може бути місця у новій владі! На місцях їх не слухають. Сепаратистські мітинги розширюють територію та чисельність. Захоплена більшість південно-східних ОДА, губернатори вимушені подати у відставку та оголосити про референдум.

або

Перша декада березня. Командування дає дозвіл військовим на використання зброї. При черговій спробі облоги нашої частини українська армія відкриває вогонь. Нападники гинуть. Якщо це "самооборонці" - Московія законно вводить війська для забезпечення миру і спокою своїх співгромадян. Якщо це "військові ЧФ РФ, що законно перебували на цій території", то Україна - агресор, у Московії більше немає зобов'язань перед нами згідно з Будапештським меморандумом, вона вводить війська, аби принудити до миру.

або

13 березня. У Києві, де мародери-самозванооборонці уже почуваються, як вдома, не забороняють вільно носити зброю. Поодинокі випадки нападів стають системними. Які сюжети для Кисельова! Та й для всього світу - теж.

або

Друга декада березня. Українським військовим у Криму дають наказ відходити на континент. Московити створюють коридор. Такий самий, як для грузинських воїнів у 2008 році. І з такими ж наслідками.

Це тільки у людей конфлікт можливий лише тоді, коли обоє його хочуть. У держав усе важче. І коли твій сусід уже 15 років марить тим, щоб тебе підкорити, і навіть не приховує цього, то що ти не вирішуй, що не роби заради заспокоєння ситуації, - сусід завжди знайде і бензин, і олімпійський вогонь для нього. Звісно, є абсолютно ідіотські рішення, як-от: скасування мовного закону чи ситуація з головою НТКУ (хай яким мудаком він не є), їх ми не обговорюємо. Але кожного разу, коли перед урядовцями стоїть серйозний вибір, вони зроблять неправильний, бо неправильним буде будь-який.

І, звинувачуючи Кабмін у тому, що вони здають країну і нічого не роблять, мусимо пам'ятати, що вони зараз вирішують, чи раз і назавжди поховати своє політичне майбутнє, чи стати національними героями. Сумніваюсь, що перший варіант їх хоч якось приваблює, а тому не сумніваюсь, що вони справді роблять усе можливе для порятунку країни. Треба просто їм повірити. Хоча б на якийсь час.