Андрій Ярмоленко. Хлопчик з 130-го кілометру

У недавньому інтерв'ю незмінний тренер «Арсеналу» Арсен Венґер заявив, що особливу увагу наставнику французів Дідьє Дешаму потрібно приділити нейтралізації українських флангів в особі Коноплянки та Ярмоленка. Хоча це, звісно, не новина для українських вболівальників, проте приємно, що і для «зубрів» тренерського містка це вже також стає аксіомою.

Колись ми захоплювалися тандемом Шевченко — Ребров. 

Сьогодні ми молимося на тандем Ярмоленко — Коноплянка. Саме першому й буде присвячено цей пост. Хто він? Талант, поки необроблений алмаз? Чи гравець-синусоїда, ігрова фізична форма якого міняється кілька разів на місяць?

Андрій з’явився на світ у жовтні 1989 року, під кінець життя машини «Радянський Союз». Місто Ленінград, в якому народився Андрій, стало рідним для нього на перші три роки його життя. Разом із сім'єю він переїхав до Чернігова, звідки родом були його батьки. 

За спогадами матері, Андрій почав возитися з м'ячем років із чотирьох-п'яти. Якось Ярмоленка побачив тренер Микола Липовий і запросив його до футбольної школи, ставши, зрештою, його першим наставником. До секції ходили багато друзів Андрія зі школи й із подвір'я, але незабаром більшість кинули тренування, тоді як Андрій продовжував їх відвідувати. У ДЮФЛ виступав за чернігівську «Юність», а у 13 років перейшов до школи «Динамо». Здавалось, ось Андрій упіймав мрію за крило. Але…

Як згадує Ярмоленко, не все склалося добре — він і сумував за рідними і невпевнено почував себе в колективі. Крім того, тренер сповідував таку концепцію: у складі його команди мають бути високі потужні гравці. Ярмоленко не підійшов під цей стиль — і його відправили додому.Проте, Андрій не зламався, сім’я його підтримувала в усьому.

І вже через три роки фортуна повернулася до Андрія тією стороною, якою й повинна — хлопця знову запросило до себе київське «Динамо», яке побачило в ньому нову силу для відновлення колишньої клубної слави. Його, 17-тилітнього гравця тодішньої «Десни» поманив найбільш титулований клуб країни, заявляючи про міфічного хлопчика з «130-го кілометра». Незважаючи на детальний інтерес Кварцяного та донецького «Шахтаря», Ярмоленко знову спробував себе у столиці.

Перші два роки Андрій виступав за «Динамо-2». У своєму першому сезоні за другу команду, під керівництвом Юрія Калитвинцева та Геннадія Литовченка, нападник забив чотири м'ячі в 15-ти матчах, а в сезоні 2007/08 — 6 у 22-х. В той же час Ярмоленко іноді виступав і в дублюючому складі, в 13-ти матчах відзначившись вісім разів. Не найкращий результат для «Месії» київського клубу, але ж і не такий поганий. 

Лише 11 травня 2008 року в останньому домашньому матчі сезону 2007/08 проти «Ворскли» Сьомін випустив 18-річного гравця на поле за 8 хвилин до фінального свистка за рахунку 1:1. Саме цей дебют в основній команді Андрій не забуде — він відзначився переможним голом, забивши його за хвилину до завершення основного часу.

Але склалося так, що Сьомін нашому герою не довіряв, як і іншим молодим гравцям київського клубу. Перегорнути чорну сторінку в біографії Андрія міг би прихід Валерія Ґаззаєва. 

Пан Валерій із перших матчів довіряв Ярмоленку, бачачи його то центрфорвардом, то вінґером. Бувало і таке, що Андрій був лівим захисником, хоча часто заявляв, що гра у відборі — це його найслабша сторона.

Шквал критики, який рушив на гравця, міг би зламати будь-кого. Ярмоленко винятком не став: його заява про те, що він не футболіст, порвала інтернет-простір.

Лише Ґаззаєв продовжував вірити.

І зараз ми маємо наступне: один із найкращих гравців України, автор найшвидшого голу в історії збірної України...

...трансферна мета багатьох європейських клубів.

Хіба могли ми на прогнозувати таке майбутнє Андрію ще кілька років тому? Не буду детально описувати гру Ярмоленка та все, що з ним пов’язано з 2011 року і до сьогоднішнього дня — думаю, вам добре відомо про все це.Тут лише можна побажати успіху талановитому вінґеру, майбутньому одноосібному капітану ДК, який, може, і приведе до колишньої слави столичний клуб. І, звичайно, особистого щастя з чарівною дружиною і ще більше дітей, щоб Івану було з ким гратись.

P.S.: Поза футбольним полем я, львівський хлопчина, бачив Ярмоленка лише раз. Під час подорожі до Києва завітав до Михайлівського Золотоверхого собору і там побачив Андрія, ще тоді зовсім не зірку, а просто «перспективного» гравця. Наскільки я пригадую, це було за день-другий перед двобоєм із «Інтером», який українська команда так епічно програла.Приємно було бачити, що Ярмоленко провів вільний час у храмі, за молитвою, а не в клубі, як деякі інші з «золотого покоління». Надіюсь, що за Ярмоленком такого ми не побачимо, як побачили в цьому ж матчі

Богдан Матулкін, "Брутальний футбол"

P.S. : статтю я писав до першого матчу з протистояння Україна-Франція. Тепер віримо, що Ярмола і у другому не підкачає.