«Шахтар» із Косова: як місцеві гірники ділять одне місто на дві країни

Новини про футбол із Косова дуже рідко потрапляють у медіа. Попри те що ця невелика держава все ж таки знаходиться в Європі, вона так і залишається загадкою для багатьох. Українці чули хіба що про війну в Косові, а також багато спекуляцій і пропаганди щодо цієї війни. Хоча вона і завершилася в 1999 році, її спадщину видно і сьогодні. А для цього відправимося до Митровиці – найскладнішого місті в сучасному Косові.

Митровиця розташована на півночі Косова і поділена на дві частини річкою Ібар. На півдні живуть албанці, а на півночі – серби, яких сьогодні в Косові десь 5%. Проте вони проживають дуже компактно і переважна більшість якраз на півночі Митровиці.

Як тільки переходиш міст, який патрулюють сили КФОР, тобто НАТО, потрапляєш одразу в іншу державу.

Там більше не ходить офіційна валюта євро, а замість нього – сербський динар. Також більше не чутно албанської мови і не видно жодного косовського прапору, натомість усе скрізь обвішано сербськими прапорами. І скрізь – це не фігуральний вираз.

Мурал поруч із новим мостом над річкою Ібар одразу дає зрозуміти, що Косово – це Сербія, а Крим – це Росія.

Митровиця в часи Югославії була одним із найрозвиненіших спортивних міст, та навіть зараз у маленькому місті на приблизно 80 тисяч населення існує найбільше футбольних клубів у країні – два в албанській частині і два на сербській. Крім того, місто ще відомо своїм баскетбольним клубом. І всі вони з різними варіаціями називаються Трепча – на честь комплексу шахт, який також наразі є причиною суперечки між албанцями та сербами. А футболістів Трепчі називають «мінаторет» в албанській частині, і «рудари» - в сербській, тобто – гірники або шахтарі українською.

Історія, яка склалася з футболом у Митровиці – унікальна. Адже вкрай рідко можна побачити, як команди з одного міста грають у чемпіонатах різних країн.

Трепча і Трепча 89 – албанська дружба

Трепча і Трепча 89 не мають жодної ворожнечі, а їхні фанати навіть ходять один до одного на матчі. Ці два клуби належать до різних дивізіонів. Якщо Трепча 89 грає у найпрестижнішій Суперлізі, то Трепча на дивізіон нижче.

«Їм не везе. Шкода, що так і не змогли закріпитися в Суперлізі», - каже мені президент Трепчі 89 Абедін Зека, який запросив мене на матч проти Лапі.

Трепча 89 грає на невеличкому стадіоні «Різа Люшта», який вміщує близько 5000 людей. За 10 хвилин до гри вболівальники вже зібралися і купили собі трошки гарбузового насіння, яке дуже популярне на футболі у Косові. Проте не сказати, що на матчі був аншлаг. Трибуни були заповнені десь на чверть.

Мені дали місце у невеличкій «віп-ложі», з якої дуже добре видно все поле. Як тільки один із уболівальників почув, що я з України, одразу ж сказав: «Путін – собака». І це не переклад, а пряма мова.

Албанці дуже емоційно реагують на будь-яку подію на полі. До того ж матч видався таким результативним, що там ледь не били сидіння від люті. Господарі забили три голи, не забили пенальті і втратили перемогу на останніх хвилинах – 3:3. Проте слідкувати за подіями на полі треба дуже пильно, бо на стадіоні немає табло. Рахунок і час треба контролювати самій.

«Це не наш стадіон. Він належить місту, проте наш президент хотів частково профінансувати його реконструкцію. Місцева влада ж відмовилася вкладати в нього гроші. А у нас навіть є план розбудови,» - каже прес-секретар клубу Люльзім Імері, який і сам виступав за Трепчу 89 ще в 90-ті. Він запевнив, що табло точно скоро буде.

«Інша Трепча грає на стадіоні недалеко від нашого, бо Олімпійський стадіон наразі реконструюють, - продовжує Люльзім. – У нас узагалі немає з ними жодних проблем. Ходимо один до одного на матчі.»

Однак коли я спитала про сербську частину, то і Імері, і Зека відповіли мені: «Не маємо жодних контактів».

«Ми запрошували їх до нашої федерації, до нашого чемпіонату, але вони відмовилися», - сказав президент Зека.

А наразі чемпіонат Косова виглядає набагато привабливішим, ніж ліга, в якій грають сербські футболісти через річку Ібар. В албанських командах є спонсори, оскільки так компанії сплачують менше податків. Косовська влада дозволила знизити податки тим компаніям, які фінансують будь-який спортивний клуб.

Крім того, у 2016 році ФІФА визнала Косово і тепер місцеві клуби мають шанс на розвиток, оскільки грають міжнародні турніри.

«Одразу після війни я захотів працювати з молодим поколінням, щоб вони могли оговтатися від травм. Ми чекали 17 років, поки нас не визнала ФІФА. Наш футбол без них був у дуже скрутному становищі. Але ми стали першою командою, яка зіграла міжнародні матчі після визнання. Я ніколи не хотів кидати цей клуб і наразі я віддаю близько 20% своїх власних прибутків на його функціонування,» - сказав Абедін Зека.

Трепча 89 у сезоні 2017/2018 зіграла перший косовський клубний турнір. У першому кваліфікаційному раунді Ліги чемпіонів косовари зустрілися з Вікінгуром із Фарерських островів, але програли 2:6 у підсумку двох поєдинків.

«Ех, сьогодні б ми їх точно обіграли. Тоді ми були налякані. У нас не було жодного досвіду», - нарікає Імері.

Хоч матч і не задався, проте Трепча 89 активна на трансферному ринку. ФІФА підштовхнула косовський футбол і ринок футболістів. За останні 5-6 років клуб продав 12 гравців, трьох – у Бельгію.

«У нас є домовленість із македонських агентством. Вони дуже сильні у продажі гравців, - каже Імері. – Зверни увагу на нашого голкіпера. Він із Конго. Напрочуд, він не єдиний легіонер у команді.

Після матчу мені провели тур підтрибункою і показали пам’ятні фото.

«Ми ж один із найуспішніших клубів у Косові. Вже 15 років ми завжди в топ-4 нашої ліги. Ми вигравали Суперкубок, Кубок і чемпіонат», - завершує Люльзім Імері.

Міст через Ібар

У сербську частину я потрапила трохи згодом. Як тільки я перетнула міст через Ібар, я побачила таку кількість сербських прапорів, як не бачила ніколи раніше. Наразі в Косові існують проблеми через визнання номерних знаків. Серби не визнають Косово, тому залишають сербські номери і документи.

Вимогу перереєстрації автомобілів Приштина відкладала багато років поспіль через протести косовських сербів, але цього разу у Косові вирішили більше не йти на поступки.

Косовські серби у відповідь почали виходити з місцевих органів влади та поліції і погрожують протестами. Один з таких протестів зібрав тисячі сербів у Митровиці якраз напередодні мого візиту.

Через дуже напружені відносини між Україною та Сербією, яка загалом підтримує Росію у війні з Україною, я не чекала, що мені дозволять приїхати на футбольних матч, коли я сказала, звідки я. Проте я туди потрапила без проблем.

Одразу за мостом я подивилася на прапори на кожному розі і на кожному вікні, взяла таксі і за 10 хвилин дісталася до невеличкого стадіону у селищі Звечан. Мені навіть дозволи заплатити в євро. По дорозі я проїхала дуже знаменитий старий і іржавий міст через Ібар, який ліг в основу багатьох фільмів про Косовську війну.

Стадіон у Звечані розташований у дуже красивому місці, оточеному мальовничими горами. На цьому стадіоні немає підтрибунки. Ну і звичайно жодного табло. Сидіння на трибунах усі розмальовані у сербські кольори. А на будиночку поруч, який послуговує роздягальнею, також висить сербський прапор.

На трибуні забралося пару десятків глядачів, які прийшли повболівати за своїх друзів та дітей.

«У нас на сербській частині є два клуби. Ми, Рудар, і та стара Трепча, - каже мені тренер Рудару Аніс Ідрізовіч. – Рудар більше працює з дітьми. У нас є перша команда, але вона грає в аматорській лізі, проте молодші команди у нас набагато сильніші».

Рудар і Трепча грають на одному стадіоні в Звечані. Після того як дитячий матч скінчився, на поле вийшли дорослі команди Рудара і Трепчі, щоб зіграти товариський поєдинок.

«Нам же цей стадіон не належить. Усі наші стадіони залишилися на тому боці, тому ми маємо грати тут», - каже Аніс.

Трепча наразі грає у четвертому дивізіоні сербської ліги, у зоні Шумадійсько-рашка. Ні у Рудара, ні у Трепчі немає спонсорів. Їх фінансує виключно Сербський футбольний союз. І навіть якщо хтось із них колись вийде в Єврокубки, то грати там їм заборонено.

«Немає у нас тут спонсорів, немає фінансування, трансферного ринку як такого. Нам дуже важко. У нас є чотири вікових категорії – перша команда, кадети, піонери і діти. У нас тренуються десь 200 дітей. Це дуже багато для нашого регіону. У нас є домовленість із Црвеною Звездою з Белграду. Наразі там п’ятеро наших вихованців. Ми їх не продаємо, це ж діти. Але в Рударі був вихованець Мілош Красич. Коли він переходив у топові клуби, як ЦСКА, Ювентус, Фенербахче, ми отримували свій процент. Буде ще один Мілош Красич, буде ще трошки грошей», - посміхається Аніс Ідрізовіч.

Як і албанці, серби підтверджують, що контактів один з одним у них немає. І навіть попри привабливіші фінансові умови в Косовській лізі, косовські серби не гратимуть у тій частині.

«То все політика, але ми не можемо там грати, то не наша країна. Ми маємо грати в Сербії. Складна ситуація, так. Нам дуже важко, але навіть якщо б Косово нам все фінансувало, все одно ні. Ви ж розумієте, це небезпечно, тому вони собі, а ми собі.

Раніше в Югославії Трепча була сильною командою. Там грали всі – албанці, серби, хорвати, боснійці. Ну всі. Але після війни клуби розділилися. Справжня Трепча залишилася в сербській частині, а її стадіон – в албанській», - каже Аніс.

Проте албанці вважають, що справжня Трепча все ж таки на їхній частині. І це логічно, бо як албанці, так і серби грали разом у тій старій Трепчі, на яку обидві сторони мають однакове право. А чому клуб все ж таки розділився?

«Ви знаєте, нам у 90-ті не можна було грати в футбол. Наших гравців серби гнали в шию з косовських клубів. Нашим командам забороняли грати на місцевих полях, а потім сталася війна. Звичайно, що після такого складно об’єднатися», - кажуть мені албанські колеги.

Спорт ніколи не буває поза політикою, а Митровиця тільки підтвердила це правило.

Дар'я Мещерякова із Косова