Дідові газети, дівчина-арбітр та відновлення в ресторані. «Поділля» обіграло «Полісся» в Кубку

тктк побував на першому попередньому етапі Кубка України.

Репортаж. Перша думка – моніторити лоукости до Німеччини. Встигав лише на «Уніон» - «РБ Лейпциг». Посміявся зі своєї наївності: білети на матчі берлінців розходяться швидше, ніж перепічки на Театральній. Вирішив не форсувати події та взяти паузу. Ввів у гуглі «Кубок України». Далі – як у тумані.

20 серпня, 5:30 ранку, експрес «Поділля» несе мене у серце однойменного регіону – місто Хмельницький.

«Бери сємєчкі, не то буде скучно»

На виході з вокзалу Богдан Зиновій зустрічає мене суворим поглядом: він не певен, чи цей чужак зі столиці буде сьогодні вболівати за його команду.

Починаю судорожно шукати афіші про сьогоднішній матч. Поки команда грає у другій лізі, Кубок – це єдиний шанс заявити про себе на всю країну. Минулорічний приклад «Інгульця» надихає.

Але вивісок немає навіть на центральних вулицях міста, рівно як і біля турнікетів стадіону. Вхід на матч – вільний, тому підтримка буде забезпечена апріорі. Навіть незважаючи на те, що поєдинок призначений на 17:00 буднього дня.

Першими до арени підпливають бізнесмени: їм не можна втратити свого клієнта.

- Підходьте! Газетки, програмки, рибка, сємкі.

- Бруднувато на сидіннях?

- Да-да, дуже брудно, беріть дві газети. А ще програмку, там все про матч є.

- Ну добре.

- І сємєчкі, не то буде скучно.

Дід знає, як продати свій товар. Видно, що він давно у цій сфері, на відміну від його молодших колег, що розташувались ближче до входу.

Хлопаки продають видання «Поділля Спорт». Питаю, в яку ціну їх таблоїд. Кажуть, 5 гривень. Протягую одному купюру. Дивиться на мене і каже: «Давайте за 3». «А чого за 3?» – цікавлюсь. Відповідає, що то для мене знижка. Ну, нічого, дід ще має поділитися з ними секретами успішної торгівлі.

***

Команди виходять на поле під «Футбольний марш» Блантера. Не можу згадати, коли востаннє чув цю мелодію на змаганнях.

Початок матчу із незрозумілих причин було відкладено на декілька хвилин. Трибуни завмирають в очікуванні, поки один із активних фанів не дає відмашку: «Ну починайте вже, йопт!» Акурат після цього рефері сповіщає про старт поєдинку.

Диктор повідомляє: «Шановні вболівальники, тільки що розпочався матч чемпіонату, ой, Кубка України з футболу!» Арена зустрічає помилку ведучого стриманою усмішкою – подоляни тричі підряд вилітали з турніру на першому попередньому етапі.

«Марина, не уходь, повертайся»

З перших хвилин господарі взялися доводити, що на цей раз вильоту на такій ранній стадії точно не станеться. Вже на 13-й хвилині Зуєвич скористався невпевненою грою на виході кіпера житомирців Федотова, переправивши м’яч у сітку після серії рикошетів. Стадіон вибухнув.

І хоч «Поділля» продовжувало створювати небезпечні моменти, увага публіки була зосереджена не на грі власної команди, а на рефері. Четвертим арбітром зустрічі стала 29-річна Марина Матковська.

Кожного разу, коли дівчина покидала центр поля, особливо вразливі благали її повернутись і більше нікуди не уходити. На щастя, обійшлося без відвертої вульгарності – Марину просили вплинути на головного суддю, питали про те, з якого вона міста та зізнавались у коханні.

Бригада арбітрів провела відмінний поєдинок – реф давав грати у спірних ситуаціях, а помічники вдало підказували в моментах, коли це було необхідно.

У «Полісся» на полі виходило мало, свій єдиний реальний шанс у матчі підопічні Безсмертного втратили наприкінці першого тайму. Швець, мабуть, до сих пір не розуміє, як він міг не забити в порожні ворота.

Ще до перерви хмельничани мали 5-6 нагод, щоб збільшити рахунок, але кожного разу їм не вистачало завершального удару. На загальному фоні особливо виділявся чемпіон Європи (U-19) 2009 року Віталій Каверін. Технічний, швидкий, з гарним баченням поля півзахисник користується повагою серед місцевих вболівальників – після промаху із гарної позиції фани лише глибоко зітхають: «Це ж Каверін».

***

По перерві намагаюсь порахувати кількість глядачів – вийшло щось біля 2,5 тисяч. Непогано, як для матча в мідвік о 17 годині. Але ця арена бачила і більше. Після реконструкції 50-річної давнини «Поділля» вміщував більше 10 тисяч вболівальників.

Цікаво, що історія головної арени Хмельниччини перекликається із долею «Ан дер Альтен Форстерай» берлінського «Уніона». У 1960-х небайдужі хмельничани за 3 місяці виконали величезний пласт ремонтних робіт, щоб вчасно здати об’єкт. Видно, ця історія настільки надихнула берлінців, що в 2008 фани залізних вирішили перейняти досвід українців.

«Поки ще не в УПЛ»

Другий тайм починається значно повільніше, ніж перший: дається взнаки +31 на термометрі. А воротар житомирців продовжує «виконувати»: на 55 хвилині лише фарт рятує «Полісся» від пропущеного голу.

Фани гостей намагаються підбадьорити свою команду, влаштувавши невеличке фаєр-шоу. Виглядає ефектно. На деякий час це спрацьовує – «Полісся» проводить декілька атак, хоч і без ударів по воротах.

В середині другого тайму подоляни перехоплять ініціативу і не відпустять її аж до кінця матчу. Ймовірно, диктор на арені передбачив такий розвиток подій та вирішив розбавити хід матчу нефутбольною історією.

Так під час одного з контрвипадів «Поділля» він передав мікрофон вболівальнику. «Лєра, Лєрочка, Валерія, це Андрій. Я тебе дуже сильно люблю, тільки веди себе правильно», – абстрактно мовив молодик, зірвавши овацію стадіону.

В останні п’ять хвилин господарі мали дві можливості збільшити власну перевагу, але, натомість, залишились у меншості: автор голу Сергій Зуєвич отримав другу жовту за неспортивну поведінку.

На фінальний штурм у житомирців сил вже не залишилось. Суддя дав фінальний свисток, а стадіон спалахнув втретє і востаннє за вечір – їх улюбленці зіграють у другому етапі Кубка вперше у новітній історії.

***

Виходжу за межі спорткомплексу в піднесеному настрої та шукаю, де б повечеряти. Впадає в очі перший-ліпший ресторан недалеко від стадіону, займаю найближче до виходу місце. Через 10 хвилин сюди ж заходять адміністратори «Поділля», один з них скрушно хитає головою, дивлячись на мій столик: «А пам’ятаєш, я казав зайняти місця?»

За півгодини до закладу завітає тренерський штаб і декілька гравців основи. Вони домовились про VIP-зал на другому поверсі. То й діло біля мене проходять Каверін та Олександр Мандзюк (екс-гравець «Оболоні», брат Віталія Мандзюка, граючий тренер «Поділля») – їм часто дзвонять привітати з історичною перемогою.

Через деякий час на другий поверх несуть бокали – нехай відновлюються, сьогодні вони на це заслужили.

Закінчую зі стравою, розраховуюсь та чимчикую на вулицю. Слідом виходить Мандзюк. Кажу:

- Гарна гра, дякую!

- І вам дякую. Особливо перший тайм, да?

- Ага. Перший – то взагалі можна в УПЛ грати.

- Ну, ми ще поки не в УПЛ, - резюмує Олександр, посміхаючись.

Тиснемо руки і розходимось в різні сторони: мені треба на автовокзал, а йому – готуватись до наступних матчів. Вже відомо, що суперником подолян у наступному раунді Кубка стане луцька «Волинь». Матч відбудеться на цьому ж стадіоні, тому за атмосферу я не переживаю – вона буде вогонь.

Фото: Віктор Зарванський; Марина Матковська.